Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сповідь відьом 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом"

1 072
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь відьом" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 214
Перейти на сторінку:
спорудження першої фортеці та сусіднього села в шостому сторіччі й до вежі, яку вибудував Метью у сторіччі тринадцятому.

Ізабо наморщила від огиди ніс.

— А потім він заклав фундамент оцієї вежі позаду головної споруди. Це сталося тоді, коли він повернуся додому і не захотів мешкати так близько до родини. Вона мені ніколи не подобалася, бо здавалася дурнуватим витвором романтичної фантазії, але то було його бажання, і я не стала йому заважати. — Ізабо знизала плечима. Така кумедна вежа. При обороні маєтку вона не до діла. На той час Метью вже й так збудував більше веж, аніж ми потребували.

Ізабо поволі розкручувала свою розповідь, і здавалося, що у двадцять першому столітті вона перебувала лише невеличкою частиною своєї свідомості.

— Метью народився в селі. Він завжди був такою здібною, такою допитливою дитиною! Він свого батька до сказу доводив — ходив разом із ним до шато, а там то інструмент без дозволу візьме, то палицю, то камінь. У ті часи діти рано навчалися ремесла своїх батьків, але Метью взагалі був унікум. Його здібності розвинулися дуже рано. І щойно він зміг твердо тримати в руках сокиру і не поранитися нею, його поставили до роботи.

Я уявила восьмирічного Метью з жилавими ногами та сіро-зеленими очима, що бігає довколишніми пагорбами й лісами.

— Так, — мовила Ізабо, погоджуючись із моїми невисловленими думками. — Він і справді був прекрасною дитиною. І прекрасним юнаком. Для тих часів він був навдивовижу високий, хоча став іще вищим, коли перетворився на вампіра. І мав оригінальне почуття гумору, любив попустувати. Завжди вигадував, наче сталося щось не те, або казав, що йому не дали вказівок стосовно балок перекриття чи фундаменту. І Філіп завжди вірив байкам, які розповідав йому Метью, — розповідала Ізабо поблажливим тоном. — Перший батько Метью помер, коли хлопцю було кільканадцять років, а мати його померла на декілька років раніше. Він залишився сам-один, і ми потурбувалися про те, щоби знайти йому жінку, аби він міг осісти і завести сім’ю. Якось він познайомився з Бланкою. — Ізабо трохи помовчала, спокійно і без злоби вдивляючись у глибочінь часу. — Не може ж такий показний хлопець довго бути без дівчат.

То було твердження, а не запитання. Марта лиховісно блиснула поглядом на Ізабо, але промовчала.

— Звісно, що ні, — тихо відповіла я, і мені стало важко на серці.

— Бланка була новенькою в селі; вона працювала служницею у одного з каменярів, яких Філіп привіз із Равени для спорудження першої церкви. Як свідчило її ім’я, вона була блідою, мала очі, як весняне небо, і волосся, наче виткане з золотих ниток.

Прекрасна жінка з блідою шкірою з’явилася у моєму видінні, коли я ходила за комп’ютером Метью. Вона чудово підходила під описання Бланки, яке щойно дала Ізабо.

— Вона мала милу посмішку, чи не так? — пошепки спитала я.

Ізабо здивовано витріщилася на мене.

— Так, а звідки ти знаєш?

— Та знаю. Я побачила її, коли панцир у кабінеті Метью спіймав відблиск вогню.

Марта сказала щось попереджувальне, але Ізабо продовжила свою розповідь.

— Інколи Бланка здавалася мені такою тендітною, наче вона бідолашна ось-ось переломиться навпіл, витягаючи з колодязя воду чи рвучи на городі овочі. Гадаю, саме її тендітна краса і привабила мого Метью. Йому завжди подобалися крихкі й тендітні створіння. — Очі Ізабо швидко ковзнули по моїх далеко не тендітних формах. — Коли вони побралися, Метью було двадцять п’ять і він уже був у змозі прогодувати сім’ю. Бланка ж мала лише дев’ятнадцять. Ясна річ, вони були прекрасною парою. Між смаглявістю Метью та блідістю прекрасної Бланки був такий контраст! Вони дуже кохали одне одного, і їхній шлюб видався щасливим. Але їм не судилося мати дітей. У Бланки траплявся викидень за викиднем. Не можу уявити собі, як вони терпіли це, коли твої діти один за одним помирають, іще навіть не ковтнувши повітря. — Не знаю, чи могли вампіри плакати, хоча у видінні, яке прийшло до мене у салоні, я бачила криваву сльозу на щоці у Ізабо. А тепер навіть без сліз вона мала вигляд створіння, що плаче, а на її обличчі застигла маска жалю.

— Нарешті після багатьох років невдалих спроб Бланка завагітніла. Це трапилося п’ятсот тридцять першого року. То був незвичайний рік. На півдні з’явився новий король, і всюди знов почалися битви. На обличчі Метью дедалі частіше з’являвся щасливий вираз, бо він сподівався, що його дитина виживе. І вона вижила. Лукас народився восени, і його хрестили в недобудованій церкві, до спорудження якої долучився і Метью. Бланка мала важкі пологи. Пупорізка сказала, що Бланка більше не зможе народжувати дітей. Втім, Метью було цілком достатньо й Лукаса. А він вдався у свого батька: мав чорні кучері, гостре підборіддя та довгі ноги.

— А що ж сталося з Бланкою та Лукасом? — тихо спитала я. Бо до перетворення Метью на вампіра залишалося шість років. Напевне, щось тоді трапилося, інакше він не дозволив би Ізабо забрати у нього життя і змінити його на нове.

— Метью та Бланка дивилися, як зростав та розквітав їхній син. Метью навчився працювати не лише з деревом, а й з каменем, користувався великим попитом серед можновладців — від наших країв і аж до Парижа. Якось до села прийшла лихоманка. Всі захворіли. Метью видужав. Але Бланка з Лукасом — ні. Це сталося п’ятсот тридцять шостого року. Попередній рік був якийсь химерний, мав дуже мало сонячних днів та надзвичайно холодну зиму. А навесні прийшла хвороба. І забрала з собою Бланку та Лукаса.

— А селянам не здалося дивним те, що ви з Філіпом не захворіли?

— Звісно, що здалося. Але в ті часи можна було вигадати набагато більше пояснень, аніж зараз. Тоді селянам було легше повірити в те, що Господь прогнівався на них, аніж уявити, що поруч із ними жили вампіри, тобто — manjasang.

— Manjasang? — спробувала я перекотити в роті склади так само швидко й вправно, як це зробила Ізабо.

— Це старовинна назва вампірів — «той, хто харчується кров’ю». Дехто запідозрив правду і пошепки розповідав її сусідам у себе біля каміна. Але в ті часи вторгнення остготів було набагато страшнішою проблемою, аніж господар-вампір. Філіп пообіцяв селянам свій захист на випадок, коли загарбники повернуться. До того ж він взяв собі за правило ніколи не харчуватися поблизу домівки, — манірно заявила Ізабо.

— А як Метью пережив смерть Бланки й Лукаса?

— Він сумував. Був невтішний у своєму горі. Кинув їсти. Став схожим на кістяк, і одного дня

1 ... 111 112 113 ... 214
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом"