Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

— Ось на тім місці якраз треба положити лапу, самій сховатися і після так дряпнуть.

Та як дряпнула — зуб вискочив та їй в голову, так і покотилася лисиця. Остався один заєць і думає собі:

— Як би то так зробити, щоб вийняти зуб і самому не пропасти? Прикочу я до лисиці колодочку, а сам гарненько роздивлюся, в яке місце зуб застряв, сховаюся за колодочку та з-за колодочки й буду виймати його. Якщо попаде у лапу, то не вб’є, а як одіб’є лапку, то буду й на трьох скакати, адже ж часто буває так, що охотники відбивають нашому брату ногу — живуть же вони якось і на трьох, так і я буду жити.

Ото побіг, найшов десь на дровітні колодочку, прикотив її до лисиці кругом разів десять, роздивився, де той зуб, сам сховався за колодочку і вуха прищулив, дряпнув раз, дряпнув другий — не вилазить зуб: зайчик маленький, так сили нема, а тута ще й не дістане добре: лисиця гладка, а в зайця передні ноги короткі. Скотив зайчик колодочку на лисицю і поставив її якраз над зубом, сам став за колодочкою, прищулив вуха, протяг лапку, дряпнув — зуб вискочив та в колодочку так загруз, що й не видно його звідтіля.

Зайчик такий радий, такий радий, що його зуб не вбив. Стрибав, стрибав по хаті і побіг в поле дивитися, аж лежить в яру здохла корова, а коло неї так багато птиці, як комашні — кругом так і обліпили те стерво. Вліз заєць туди, всередину, і сидить. Коли це прилітає орел і з ним орлята на поживу до того стерва. Тільки що посідали їсти, а зайчик вхопився за орлятко і держиться. Просить орел, щоб заєць віддав йому дитину, так ні, не дає.

— Як принесеш, — каже, — мені трохи живущої води, то тоді віддам.

— Дай же, — каже орел, — мені в’язку бубличків, бо коло тієї криниці, де живуща і цілюща вода, кругом стоять з дрючками маленькі діти, і як почну брати воду, то вони мене вб’ють.

Ото заєць дістав в’язку бубликів, почепив орлу на шию — і полетів той, тільки видно. Прилетів туди, дивиться — дітки. Він скинув з шиї бублики, розсипав коло криниці. Діти кинулися збирати бублики, а він набрав живущої і цілющої води і полетів назад. Прилетів до зайця, віддав йому воду, а заєць розірвав орленя до половини, помазав перше цілющою водою — обидві половинки злились докупи, помазав живущою водою — воно й ожило. Він тоді його пустив, забрав воду і тоді побіг до своїх. Прибіг туди, помазав живущою водою, помазав і цілющою — всі пооживали.

Тоді королевич взяв свою сестру, прив’язав її до того явора, що стояв перед порогом, поставив перед нею відро вугілля і друге відро, щоб вона повне сліз наплакала, а сам пішов до свого батька.

Як змії трьох сестер викрали

Був собі дід і баба, і були в них три дочки. Баба й просить, щоб він поїхав у ліс з старшою дочкою і привіз дров. От дід нарубав дров та й іде додому. Заїхав на міст, схопилась буря, дочку вхопило, а натомість грошей мішок кинуло. Вернувся додому та й плаче:

— От ти казала, щоб я взяв дочку, а от її ухопило.

Стара каже:

— Не журись, дочок у нас ще дві, а зате є мішок грошей.

А за кілька днів знову каже:

— От, старий, візьми другу дочку та поїдь по дрова.

Поїхав старий. Їде назад на те місце і на тому мосту знову схопилася шура-буря і другу дочку ухопило, а натомість мішок грошей кинуло. Приїжджає до баби:

— Ти, бабо, загубила мене при старості — повідвозив дочки.

— Не журися, є у нас ще третя дочка.

Прожили вони одну неділю і другу, стара каже:

— Е, старий! Не стає у нас дров. Їдь, старий, нарубай, візьми меншу дочку.

– Їдь ти, — каже, — стара, ти вже згубила мене з тими дочками.

— Ні, — каже, — їдь ти, старий.

Запріг дід, послухав бабу і взяв меншу дочку. Поїхав, нарубав дров і на тому ж мосту знову схопилася шура-буря, і ту дочку вхопило, тільки грошей не кинуло. Приїжджає до баби і плаче:

— Чого ти, діду, плачеш?

— Еге, чого?! Дочку вхопило, а мішок грошей не кинуло.

— Ет, старий! Буде в нас з чого жити, два мішки грошей.

Плакав через три дні, через три неділі. Як прожили собі через півроку, дав їм Бог і зачав їм в утробі сина. Через рік і родився син. Утішився старий сином своїм і через років три став той хлопець бігати. Тішиться той дід сином і каже бабі:

— Хоч нема дочок у нас, а син у нас прехороший.

Росте той син років сімнадцять і проходжає по дівчатах. Дівчата говорять:

— Красивий він, і любимо його, а за нього не підемо, щоб і нас так не поховав, як його сестер.

Задумався він: що я один у отця свого і матері своєї і не чув, щоб у мене були сестри, а тепер мені говорять, що мої сестри похапані. Приходить він до свого отця і до матері і питає:

— Чи були у мене сестри?

Вони не хотіли йому признаватися, але мусіли признатися: в який час їхав зі старшою і як одвіз середущу, і за дві по мішку грошей кинуло, а за третю нічого. Так він відповідає отцю своєму і матері:

— Коли вже, — каже, — сестер моїх нема, то я їх піду шукати.

Учувши, старий і стара почали плакати:

— Куди, синку, підеш? Нам Бог тебе одного дав, хоч дочок нема, так ми на тебе втішаємося, а ти вже нас покинеш.

— Спечіть мені дванадцять буханців і візьміть голку і несіть до коваля, і на цю голку щоб зробив булаву і пустив до моєї хати, бо я вас покину о другій годині від сходу сонця, бо як я вийду і не додержить булава, то переробляти мусить.

Вийшов він, наставив лоба і вдарила булава в лоб, і каже до матері і батька:

— От ця булава і найде сестер.

Взявши булаву і дванадцять буханців хліба, йде він та йде із цією булавою і зайшов він уже у