Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том I"

— Звичайно, не все в ньому цілком зрозуміло, — зауважив він, — але дещо можна припустити напевно, а дещо — зі значною мірою ймовірності. Те, що чоловік цей досить розумний, я бачу одразу. Крім того, три роки тому він мав добрі гроші, а нині потерпає від скрути. Він завжди був передбачливий, турбувався про майбутнє, але помалу доля забувала про нього, й він набув якоїсь поганої звички, — напевно, почав пити. Через те, здається, й дружина охолола до нього...

— Любий мій Холмсе!

— Але якоюсь мірою він усе-таки зберіг свою гідність, — провадив далі Холмс, не звертаючи уваги на мій вигук. — Це людина малорухлива, що нечасто виходить із дому, зовсім не займається спортом. Він середнього віку, сиве волосся змащує помадою, нещодавно підстригся. До того ж я впевнений, що в домі його немає газового освітлення.

— Ви, звичайно, жартуєте, Холмсе!

— Анітрохи. Невже навіть тепер, коли я поділився з вами всіма своїми спостереженнями, ви не бачите, як я про це дізнався?

— Можете мати мене за найбільшого дурня, але я мушу визнати, що ніяк не можу простежити за ходом ваших думок. Чому, наприклад, ви вирішили, що чоловік цей розумний?

Замість відповіді Холмс натяг капелюх собі на голову. Капелюх закрив йому лоба і вперся у перенісся.

— Бачите, який розмір, — мовив він. — В такому великому мозку щось-таки мусить бути.

— А лиха година в його житті?

— Цьому капелюхові три роки. Пласкі криси, загнуті догори, були тоді модні. Капелюх цей досить високої якості. Подивіться-но на цю шовкову стрічку, на чудовий підбій. Якщо три роки тому ця людина мала змогу придбати такий дорогий капелюх і відтоді не купувала жодного іншого, то нині справи її кепські...

— Гаразд, тут ви, звичайно, маєте рацію. А як щодо передбачливості й поганих звичок?

Шерлок Холмс засміявся.

— Ось вона — передбачливість, — мовив він, показуючи пальцем на петельку. — Гумок ніколи не продають разом із капелюхами. Якщо цей чоловік придбав гумку й звелів прикріпити її до капелюха, то це означає, що він хотів таким чином уберегти його від вітру. Але коли гумка порвалася, а нової він купувати не став, то зрозуміло, що він облишив дивитися за собою. З іншого боку, він намагався зафарбувати чорнилом плями на фетрі, тобто не втратив ще почуття власної гідності.

— Ваші думки, звичайно, слушні.

— Те, що він середнього віку, що волосся в нього сиве, що він нещодавно підстригся й що він вживає помаду, — все це стає помітним, коли уважно оглянути капелюх ізсередини. Крізь лупу можна побачити багато зістрижених перукарськими ножицями волосків, що поприставали до підбою й пахнуть помадою. Пил на капелюсі, придивіться-но, — не вуличний, сірий і сухий, а хатній — бурий і пухнастий, отож капелюх висів здебільшого вдома. А плями від вологи всередині свідчать про те, що господар швидко пітнішає, бо не звик багато рухатися.

— А його дружина? Ви сказали, що вона охолола до нього!

— Цей капелюх уже кілька тижнів ніхто не чистив. Якби я побачив, любий Ватсоне, що вашого капелюха не чистили принаймні тиждень і ваша дружина дозволяє вам у такому вигляді виходити з дому, в мене з’явилися б побоювання, що ви також утратили її прихильність.

— А може, він нежонатий?

— Ні, він саме задля того, щоб помиритися з дружиною, й ніс додому гусака. Згадайте-но про картку на ніжці птаха.

— Ви маєте відповідь на все. Але звідки ви дізналися, що в його помешканні немає газу?

— Одна або дві масні плями можуть бути випадковими. Але коли я бачу їх не менш ніж п’ять, то не маю жодного сумніву, що ця людина частенько мусить користуватися лойовою свічкою, — напевно, піднімається вночі сходами з капелюхом в одній руці й свічкою в другій. В усякому разі, газовий ріжок таких плям не залишає. Чи згодні ви з цим?

— Так, це все ви досить точно підмітили, — мовив я, сміючись, — але тут, як ви й самі кажете, немає ще ніякого злочину. Ніхто не зазнав жодного збитку, крім чоловіка, що загубив гусака, — тож ви даремно сушили собі голову.

Шерлок Холмс уже хотів щось відповісти, аж тут двері прочинились і до кімнати вбіг посильний Пітерсон, щоки якого аж палали від хвилювання.

— Гусак, містере Холмсе! Гусак! — задихано вигукнув він.

— Ну? Що з ним сталося? Може, ожив і вилетів крізь кухонне вікно? — Холмс обернувся, щоб краще розгледіти Пітерсонове обличчя.

— Погляньте сюди, сер! Погляньте, що моя дружина знайшла у нього в волі!

Він простяг руку, і на його долоні ми побачили яскравий блакитний камінь, розміром трохи менший від горошини. Камінь був такий прозорий, що мерехтів на темній долоні, наче електрична іскра.

Шерлок Холмс, свиснувши, присів на канапу.

— Присягаюся, Пітерсоне, — мовив він, — це справжній скарб! Сподіваюся, ви знаєте, що знайшли?

— Діамант, сер! Коштовний камінь! Він ріже скло, наче масло!

— Це більше ніж коштовний камінь — це той самий камінь, який...

— Невже блакитний карбункул[69] графині Моркарської?! — вигукнув я.

— Саме так. Я знаю цей камінь за описами його розміру та вигляду, які щодня бачу в оголошеннях у «Таймсі» впродовж останнього часу. Цей камінь унікальний, і про його ціну можна хіба що здогадуватись. Навіть нагорода в тисячу фунтів, яку обіцяють за нього, не становить і двадцятої частини його вартості.

— О Боже! Тисяча фунтів!

Посильний упав у крісло й здивовано вирячив на нас очі.

— Нагорода нагородою, але я маю підстави гадати, що з деяких міркувань графиня віддала б чи не половину свого багатства, аби лишень повернути собі цей камінь.

— Якщо не помиляюся, він зник у готелі «Космополітен», — зауважив я.

— Саме так, двадцять другого грудня, рівно п’ять днів тому. У викраденні каменя з графининої скриньки звинувачено слюсаря Джона Горнера. Докази проти нього такі переконливі, що справу передано до суду присяжних. Здається, десь тут було повідомлення про цю історію.

Він покопався в своїх газетах, проглядаючи дати, нарешті витяг одну з них, розрівняв її, склав навпіл і прочитав:

«Викрадення коштовностей у готелі «Космополітен»

Джон Горнер, двадцяти шести років, слюсар, звинувачений у тому, що двадцять другого дня цього місяця викрав зі скриньки