Читати книгу - "На скрижалях історії"

Поки на озері лід, Іван надворі під накриттям біля будиночку варить для рибалок баланду й кип'ятить воду. Нога довго не спухає. У казані кип'ятить воду з березовою корою, кидає туди білі сітки, щоб вони пофарбувалися в сіре, під колір води в озері. Усе це робить сам, ні з ким і словом перемовитися. Голод нестерпно сушить нутрощі. Хто не знав голоду, той не зможе уявити, скільки він породжує людських страждань, болю й мук.

Рибу, яку привозять з озера, чистять під наглядом конвоїра, посоливши, укладають у діжки й забивають. Жодна рибина не потрапляє мимо діжок. Ікру й печінку щуки засолюють у невеличкі діжечки, теж на продаж.

Неробоча пайка хліба з баландою не вгамовує голоду. Іван спостерігає за рибалками й дивується, що їх зовсім не цікавить баланда, яка вариться з води заколоченої борошном. Якось довелося натрапити на невелику ямку, біля якої лежала вимерзла, суха картопелька. Знає давно, картоплина, що вимерзла за зиму, у міцній своїй шкаралупині зберігає пучку крохмалю. Забрав ту картоплину, шкаралупину обережно обчистив, а грудочки крохмалу вкинув у кип'ячий окроп. Крохмал зварився, розбух і зробився як галушки, такою картоплею поласував із великою втіхою й задоволенням.

Оладар сам з Одеси, рибалка з діда-прадіда, по хворобі діда Кузнєцова прийняв бригадирство над рибалками. Ще лід на озері міцний, а він задумав затягнути невода. Раненько висипали всі на озеро, навіть узяли бондаря Самохвалова, вийшли й конвойні. Порубали ополонки, затягли невода, протягли через глибоку сторону озера, до вихідної ополонки. Гуртом ледве впоралися витягти його гузиря з води так багацько потрапило риби. Вистачило в діжки, і дісталося їм дрібноти. Іван вперше тут побачив йорша й корюшку, яка пахне свіжим огірком. У баланді вона розварюється, ніби й кісток у ній немає. Вечеря вдалася смаковита, хоч і без солі, яку всю використали на засолку риби.

Якось Оладар дав йому доручення:

— Підеш сьогодні на острів і приготуєш лазню.

Буває це раз на місяць. Іван радіє, бо за півроку в тайзі він не мився ще ні разу й білизна на ньому зотліла від бруду й поту, а тут видадуть чисту.

Приготувати лазню — означає перейти по кризі на острівок серед озера, натопити кам'янку, що в невеличкій хатині, наносити з озера води в діжку. У кінці острівка є мисливська хатинка. У ній повно сіна. Іван зайшовши всередину, помацав його й раптом відчув щось тверде. Розсунув сіно й виявив під ним лантух дрібчастої солі. Ця знахідка доречна, бо вже тиждень вони споживають усе несолоне. Сіль забрали гуртом, хто в що міг, бо лантух зовсім зотлів. Коли, і хто заніс сюди її, невідомо, а їм вона дуже на разі.

Усміхається весна, сніг тане. На озері ще лід, але вдень він покривається водою, яка вночі замерзає. Ось у цю пору, ледве розвиднилося надворі, пролітає величезний ворон над будиночком, сідає на вершині величезної ялини, що росте за ним, і крякає. Усі рибалки звернули на це увагу. Один із конвоїрів вийшов із дрібнокаліберкою, прицілився й вистрілив, ворон упав перед будиночком, Дехто з зеків радив його засмажити, але конвоїр сказав, що птах цей живиться лише падаллю, їсти його не можна.

Цього ж дня відійшов на небеса дід Кузнєцов, констатували дві смерті разом. Перед смертю дід нічого не їв. Пайку хліба віддавав Самохвалову, який тут, поряд із дідовим ліжком клепав діжки.

Іван із двома рибалками цілий день продлубалися, видовбуючи яму на острівку проти їхнього будиночка, аж поки не нависла озерна сутінь. Вибрали місце на горбку, де так густо росте брусниця. Вона тут густим, зеленим килимом застлала пагорбок і зеленіє цілий рік, точнісінько, як в Україні барвінок. Червона ягода її під їх ступнями червоніє яскравим багрянцем, як кров, нагадує українську калину. Для ока справжня втіха. Весною брусниця не така кисла, під снігом стає м'якою й вони почергово дибають по ній, як мухи по сметані, ласуючи вволю.

Поховали діда Кузнєцова без домовини. Ніхто сліз не пролив. Але в душі кожен ридав за тим, що така доля в кожного зека, що гибіє тут. Зариють десь на пагорбку й більше ніхто не згадає, наче ти й не жив на цьому світі. А діти, якщо й згадають, то ніхто їм не покаже твоєї могили, останнього пристанища на цій грішній землі...

На озері вітер поламав лід і погнав його далеко від берега. Весна вже повністю вступила в свої права. Тепер рибалки виходять ловити рибу човнами, ставлять сітки, у кожному човні пара рибалок. Одного разу напарник бригадира захворів і Оладар запропонував Іванові попливти замість нього.

Конвойний також виходить на берег озера, але в тайгу далеко не заходить.

Іван з бригадиром підпливли до їхньої сітки й Оладар каже:

— Перша щука буде наша.

На мілині підняли один край сітки, там затріпотілася величезна рибина. Бригадир звелів Івану накласти сухих ялинових дров і розвести вогнище. А сам почав потрошити здобич. Витяг із води під вербою трьохлітрову банку з-під бобових консервів і, заливши водою, поставив на вогонь. Тепер тільки Іван утямив, чому рибалки нехтують баландою. Бо так приховано вони підхарчовуються.