Читати книгу - "Непрохані"

— Хто така конкретно Роза?

— Ярлик, що позначає певний стан свідомості.

— Я в це не вірю. Думаю, ти теж не віриш. Чому Шепард намагався вбити дівчинку? Ви думали, що Фокс у неї в голові?

— Він там був. Але, здається, містер Фокс звільнив приміщення.

— Так буває?

— Дуже рідко. Вона була сильна і до того ж надто маленька. Ми радше переймаємося питанням про те, як Маркус зміг повернутися. Можливо, винний хтось із наших помічників, — вона знизала плечима. — Інколи поверненці переселяються в інший розум. Інколи — страшенно рідко — їх просто виганяють. За дівчинкою стежитимуть. Подивимося, що з нею буде.

Помітивши, як я на неї дивлюся, вона похитала головою.

— Ні, зі мною такого не трапиться. Я вже сказала тобі на пірсі. Це — я. Це те, чим я завжди була.

За півсотні метрів від нас на Єслер-стріт зупинився сірий лімузин. З нього вийшов літній афроамериканець примітної зовнішності. Машина від’їхала, а чоловік рушив на площу і сів на лаву — один. Мені це здалося дивним, недоречним.

Емі запалила ще одну цигарку, і моя увага перемкнулась на неї. Найбільше бентежать дрібниці. Мені було цілком очевидно, що поруч сидить незнайомка, чужа, але я не хотів, щоб вона йшла. Якщо ця жінка — хай як вона себе називала — піде, я залишуся геть самотнім. Тож я знову почав розпитувати.

— Що за машину привидів побудував Андерсон?

Вона зітхнула.

— Ти й це знаєш.

— Ну вибач, знаю. Чому так важливо було вбити таку людину, як Білл? Та ще його дружину й сина?

— Він випадково створив дещо, що дозволяло людям бачити певні речі.

— Заради Бога, Емі, говори зі мною прямо. Що за речі?

— А хіба з назви не ясно, містере Вейлен?

— Тобто вона буквально дозволяла бачити привидів?

— Душі. Які чекають на повернення. Вони повсюди, вони живуть у… просто повір мені, що то була шкідлива машина. Нічого доброго вона б не зробила. Людям краще не знати деяких речей.

— Тож Кренфілд заплатив Біллу, щоб той облишив своє дослідження.

— Джозеф був доброю людиною, і коли він отримав багатство та владу, то почав вирішувати справи по-своєму. Інколи навіть такі люди, як він, забувають дивитися на речі масштабно. То була помилка. Те рішення варто було спочатку обговорити з Дев’яткою.

— А це хто такі?

— Люди, які наглядають. Приймають стратегічні рішення. Перші серед рівних. Думаю, ти розумієш.

Я побачив, що на лавці сидить ще один чоловік. Він не спілкувався з першим, просто сидів на тому кінці лавки і дивився, як світ навколо живе своїм життям. З іншого боку, біля тотемного стовпа, стояла самотня жінка років шістдесятьох.

— На жаль, пропозиція грошей тільки запевнила Андерсона в тому, що він на щось натрапив, — розповідала Роза. — Він почав потроху повідомляти про свою роботу людям в інтернеті.

— Й оце його злочин? Спілкування в інтернеті?

— Одного дня інтернет стане для нас надійним союзником. Одного дня в ньому буде сказано все, що тільки можна сказати, буде доведено найбожевільніші, найпридуркуватіші теорії, і тоді межа між брехнею та правдою зникне. Але той час поки не прийшов.

— І ваші люди вбили Андерсона.

— Його родина не мусила постраждати.

— Але тепер і я дещо знаю. Це означає, що…

— Ти тільки думаєш, що дещо знаєш. І я впевнена, що ти розумієш, як це знання прозвучить. Наскільки серйозно ти сприйняв Ґері, коли він почав розповідати тобі про свої відкриття?

— То що зі мною буде?

— Це питання для обговорення — але не з тобою, — вона завагалася. — Я не здатна обрати стандартну процедуру для таких випадків. Мабуть, Емі ще надто сильна. Але воно минеться.

— Я б на це не розраховував, — мій голос тремтів. — Вона — міцний горішок.

— Проте нам відомо, що насправді сталося, коли ти буцімто виявив дещо підозріле в Лос-Анджелесі. Нам відомо, що твої колеги і бюро внутрішніх розслідувань вирішили прийняти твою версію подій за істину, оскільки досі ти взірцево виконував службові обов’язки й оскільки людей, яких ти застрелив, ніхто не оплакуватиме. Але я знаю правду, бо її знає Емі. Ти шукав тих людей навмисне — двох з них — і ти взяв із собою пістолет, але не взяв рацію і значок. Ти мав злочинний намір, і Емі може дати свідчення.

— Вона такого не зробить.

— Можливо. А я — зроблю.

— Тоді я теж не мовчатиму.

— І потрапиш у камеру з м’якшими стінами. Твій послужний список тут не друг тобі. І твоя особистість загалом.

Холодність у її голосі дала мені зрозуміти, що я вже мав справу з цієї жінкою. Того дня, коли зустрівся з Емі на пірсі, частину розмови я мав з Розою. Чи траплялося це ще раніше? Можливо.

Либонь, це почалося з нашої першої зустрічі, це було у ті хвилини, коли моя дружина поводилася дивно, була сама не своя. Як це трапляється час до часу з нами всіма.

Коли Роза захопила її? Коли