Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Баоюй побіг за нею, але мішечка врятувати не встиг.

Він дуже подобався Баоюю, цей гарний мішечок, і хлопчик розлютився. Розстебнув комір халата, витяг гаманець і простягнув Дайюй зі словами:

— Дивися! Віддав я кому-небудь твій подарунок?

От як він дорожив гаманцем, подарованим нею! Носив біля самого серця! Дайюй шкодувала і, похнюпившись, мовчала.

— Навіщо ж ти порізала мішечок? — дорікнув їй Баоюй. — Я знаю, ти не полюбляєш робити мені подарунки! Можу повернути тобі твій гаманець!

Він жбурнув гаманець і круто повернувся, збираючись піти.

Дайюй заплакала від злості, схопила гаманець і хотіла його почикрижити.

Але Баоюй кинувся до неї, закричавши:

— Пощади його, дорога сестрице!

Дайюй відкинула ножиці й, витираючи сльози, мовила:

— Не дратуй мене! А будеш дратувати, близько не підходь!

Вона кинулася ниць на ліжко й заридала. Баоюй підійшов до неї, почав утішати, намагаючись загладити свою провину.

Аж тут Баоюя покликала матінка Цзя.

— Він у панянки Лін Дайюй, — сказали служниці.

— Добре, добре! — відгукнулася матінка Цзя. — Нехай пограється із сестрою. Цілих півдня ходив за батьком. Тепер відпочити треба! Тільки не давайте їм сваритися.

Служниці слухняно закивали.

Дайюй, що ніяк не могла спекатися Баоюя, змушена була встати.

— Дай мені спокій, інакше піду! — рішуче заявила вона й рушила до виходу.

— А я піду за тобою! — сказав Баоюй.

Він узяв гаманець і хотів повісити на пояс, але Дайюй відняла гаманець:

— Адже ти хотів його мені віддати, а тепер забираєш? І не соромно тобі?

Вона захихикала.

— Мила сестрице, зший мені інший мішечок! — попросив Баоюй.

— Добре, зшию, якщо буде бажання.

Розмовляючи між собою, вони вийшли з будинку й вирушили до пані Ван, де застали Баочай. У кімнатах панувало надзвичайне пожвавлення.

Виявилося, Цзя Цян привіз із Гусу дванадцять дівчаток і запросив учителя для їхнього навчання. Тітонька Сюе перебралася в тихий відокремлений будиночок у північно-східному кутку, а сад Грушевого аромату упорядкували, і там оселилися дівчатка та вчитель. Іще до дівчаток приставили старих, які колись уміли співати й танцювати. Витратами, платнею, купівлею необхідних речей доручили відати Цзя Цяну.

Дружина Лін Чжисяо тим часом доповідала пані Ван:

— Прибули дванадцять буддійських і лаоських черниць, отримано двадцять комплектів лаоського одягу. Є серед черниць одна з неголеною головою[168], уродженка Сучжоу, предки її з ученого стану, але, оскільки із самого дитинства вона була хворобливою, довелося купити заступників[169]. Але всі старання виявилися марними — дівчина видужала лише після того, як вступила в секту порожнечі. От чому, ставши черницею, волосся вона так і не поголила. Їй зараз вісімнадцять років, звати її Мяоюй — Прекрасна яшма. Батьки її померли, при ній лише дві старі мамки та дівчинка-служниця. Вона чудово розуміється на літературі, осягла всю глибину канонічних книг і гарна собою. Прознавши, що в місті Вічного спокою є священні реліквії богині Гуаньїнь і старовинні канонічні книги, написані на пальмових листках, вона торік разом зі своєю ігуменею, майстринею ворожити, приїхала до столиці й оселилася в монастирі Муні за Західною брамою. Минулої зими ігуменя померла й перед смертю звеліла Мяоюй залишатися тут, ні в якому разі не повертатися на батьківщину, і чекати, поки здійсниться приречення долі. Тому Мяоюй не супроводжувала труну з тілом покійної на батьківщину.

— Чому ж ви її до нас не запросили? — запитала пані Ван дружину Лін Чжисяо.

— Ми запрошували, а вона каже: «У знатних будинках людей утискують, і я туди не піду!» — відповіла та.

— Все ясно, адже вона із чиновницької родини, а значить — чванькувата, — кивнула пані Ван. — Може, послати їй письмове запрошення?

Дружина Лін Чжисяо кивнула й вийшла, щоб наказати переписувачеві скласти листа і розпорядитися щодо паланкіна для Мяоюй.

Якщо прочитаєте наступний розділ, дізнаєтеся, що сталося далі.