Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Щоб відбити всю принадність цього місця, його варто було б назвати «Аромат троянд серед зелені яшми», — відповів Баоюй.

— Погано, дуже погано! — заявив Цзя Чжен.

Вони ввійшли до будинку і відразу помітили, що оздоблення тут відрізняється від того, що вони бачили раніше, і дуже гармоніює із загальним стилем будівлі. На стінах різьблення кращих майстрів — зображення кажанів у хмарах, трьох нерозлучних у студену зиму друзів[165], гір, річок, людей і тварин, стародавніх штучок та ієрогліфів «щастя» і «довголіття» з інкрустаціями з яшми й золота. Триніжки на підставках, вази для квітів, на столах — книги, папір, пензлі для письма. Підставки найрізноманітніші: круглі та квадратні, як соняшник або ж листок банана, кільце[166]. Буяння візерунків і барв! Тонкого ажурного різьблення! То раптом перед очима постане тонкий флер на маленьких вікнах, то драпірування із шовку, за яким ховаються двері! У стінах — ніші, тієї ж форми, що й вставлені в них предмети: лютні, вази, мечі та інше, й тому здається, що всі вони намальовані на стіні.

— Яка тонка робота! — пролунали піднесені вигуки. — Нелегко, мабуть, створити таке чудо!

Ще не дійшовши до верхнього поверху, Цзя Чжен заблукав. Ліворуч — двері, праворуч — вікно. Рушив до дверей — шлях перепинила книжкова полиця; обернувся — і побачив проріз, затягнутий тонким флером, а за ним двері. Повів гостей до дверей, а назустріч їм ідуть люди, схожі як дві краплі води на них самих. Тільки тепер усі здогадалися, що перед ними велике дзеркало. Обігнули його й побачили безліч дверей.

— Ідіть за мною, панове, — запросив Цзя Чжень. — Зараз ми вийдемо у внутрішній дворик, а відтіля вже недалеко до воріт.

Вони минули дві шафи, обтягнуті шовком, і дійсно вийшли у двір, засаджений трояндами, які вилися по решітках, за цією огорожею з живих квітів тік прозорий струмочок.

— Звідки він тече? — дивувалися гості.

— Он від тієї греблі, — Цзя Чжень показав рукою. — Він тече із північного сходу через кам’яний грот, між гірками й попадає в сільце, де розгалужується й іде на південний захід, там його води знову зливаються й потрапляють сюди, а тут він іде під стіну.

— Чудово, незрівнянно! — закричали всі разом.

За розмовою не помітили, як знову збилися з дороги, наткнувшись на високу гірку.

— Ідіть за мною, — з посмішкою сказав Цзя Чжень і впевнено покрокував уперед, ведучи за собою інших. За гіркою відкрилася широка рівна дорога, що вела до великих воріт.

— Як цікаво! — знову вигукнули гості. — Тільки чарівникам під силу такі чудеса!

Нарешті всі вийшли із саду.

Баоюй увесь час думав про сестер, але без дозволу батька не насмілювався піти й разом з усіма пішов до нього в кабінет.

Тут Цзя Чжен згадав про нього та, обернувшись, запитав:

— Ти ще тут? Гляди, як би бабуся не розхвилювалася. Невже не нагулявся?

Тільки тепер Баоюй зміг піти. У дворі до нього підбігли хлопчики-служники Цзя Чженя, один із них обійняв Баоюя.

— На щастя, — сказав він, — старий пан нині задоволений вами! Стара пані кілька разів посилала людей запитувати про вас, і їй передали, що старий пан вами задоволений. Тому вона й не звеліла вас кликати, щоб ви могли блиснути своїми талантами. Ви, кажуть, краще за всіх складали вірші, і з цієї нагоди вам варто було б нагородити нас на радощах.

— Кожен з вас одержить по в’язці монет[167], — з усмішкою пообіцяв Баоюй.

— По в’язці монет? От так дивина! Краще подаруйте нам свій гаманець! — загаласували служники, кинулися до Баоюя і, не давши отямитися, зняли гаманець, який висів у нього на поясі, віяло з чохлом, прикраси й миттю все розхапали.

— А тепер ми вас проведемо!

Вони супроводжували Баоюя до самих воріт будинку матінки Цзя.

Матінка Цзя очікувала його й, як тільки глянула, відразу здогадалася, що батько ним задоволений, і це дуже її втішило.

Незабаром Сіжень подала чай. Помітивши, що з пояса Баоюя зникли всі прикраси, вона з усмішкою сказала:

— Знову ці безсоромні паливоди все відняли в тебе?

Підійшла Дайюй і, як тільки побачила, що на поясі в нього справді нічого немає, запитала:

— І гаманець, що я тобі подарувала, ти теж віддав? Спробуй тепер у мене що-небудь попросити!

Розсерджена, вона втекла до себе, схопила ножиці