Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— От і добре! — поспішили відгукнутися гості. — Гуйфей, ваша дочка, звичайно, віддає перевагу скромності, але в її нинішнім становищі така розкіш не здасться їй надмірною.

Невдовзі вони підійшли до арки, прикрашеної вирізаними з яшми драконами.

— Який же напис ми зробимо тут? — запитав Цзя Чжен.

— Найбільше підійде «Острів безсмертних Пенлай», — відповіли гості.

Цзя Чжен нічого не сказав, лише похитав головою. А Баоюй поринув у роздуми. Йому здалося, що він уже бачив це місце, але де й коли, згадати не міг.

Батько звелів йому скласти напис, але Баоюй був так захоплений спогляданням пейзажу, що нічого не чув. Гості ж, думаючи, що хлопчик утомився від понукань батька й нічого більше не може придумати, заходилися вмовляти Цзя Чжена:

— Не треба його примушувати, інші назви можна завтра придумати.

Цзя Чжен тим часом, побоюючись, як би матінка Цзя не затривожилася про Баоюя, холодно посміхнувся:

— Нарешті й ти, тварюко, нічого не можеш сказати! Добре, даю тобі день строку, якщо завтра не складеш достойний цього найпрекраснішого місця напис, пощади не жди!

Цзя Чжен покрокував далі, але тут оглянувся й визначив, що вони пройшли від воріт лише малу частину всієї відстані. На щастя, у цей момент підійшов служник і доповів:

— Пан Цзя Юйцунь прислав людину засвідчити вам свою повагу.

— Жаль, що ми не встигли всього оглянути, — мовив Цзя Чжен, — інше мигцем побачимо, коли перейдемо на інший бік.

Незабаром вони підійшли до моста, під яким текла чиста, як кришталь, річка. Міст стояв на греблі, що подавала воду всім струмочкам.

— Як би ви назвали цю греблю? — запитав Цзя Чжен.

Баоюй сказав:

— Оскільки гребля перегородила головний струмок, що бере початок біля джерела Струмливих ароматів, найкраще назвати її гребля Струмливих ароматів.

— Нісенітниця! — кинув Цзя Чжен. — Що значить «струмливі аромати»?

Поки вони йшли, їм раз у раз на шляху попадалися світлі зали, очеретяні хатини, купи каменів, побачили вони й буддійську кумирню біля підніжжя гори, і храм у густому гаї, довгі галереї й звивисті гроти, квадратні палати й круглі альтанки. Заходити в них уже не було часу.

Відстань вони подолали чималу, жодного разу не відпочивали, тому ноги гули й нили. Цзя Чжен нарешті запропонував:

— Перепочиньмо трохи.

Із цими словами він, а за ним інші, обігнули групу персикових дерев, пройшли через повиту ліанами арку й опинилися біля побіленої стіни, над якою схилилися зелені верби. Потім через ворота вони потрапили у двір з галереями обабіч нього і кам’яною гіркою посередині. Біля гірки росли банани, троянди та кілька райських яблуньок, із кронами, що формою нагадували парасоль. Їхні тонкі гілки, обсипані квітами, звисали, немов шовкові нитки.

— Які прекрасні квіти! — захоплювалися гості. — Райська яблунька! Такої гарної ми ніколи не бачили!

— Це «Дівоча яблунька»! — пояснив Цзя Чжен. — Привезена із-за моря, як кажуть, із Нюйго — Царства жінок[164], квіти її гарні, немов юні діви. Але я не вірю цій дурниці!

— Одначе квіти й справді надзвичайні! — заперечили гості. — Цілком можливо, що вони із Царства жінок.

— Цю назву, напевно, придумав який-небудь поет, — не стерпів Баоюй. — Адже квіти яблуньки нагадують рум’яна, якими фарбуються дівчата, а сама вона така ж тендітна, як мешканки жіночих покоїв. Ось він і дав їй назву «квітка Нюйго»! Люди повірили цій легенді й одне одному передають.

— Щиро дякуємо вам за таке прекрасне пояснення! — сказали гості.

Всі сіли на лаву, що стояла на терасі.

— Ну як, придумали назву цьому місцю? — звернувся Цзя Чжен до гостей.

Один сказав:

— Можливо, «Журавель серед бананів»?

— На мою думку, краще «Сяйво ясного світла», — промовив інший.

— Прекрасно! — вигукнув Баоюй, але відразу додав: — Який жаль!

— У чому річ? — здивувалися гості.

— А в тім, — пояснив Баоюй, — що тут ростуть банани і троянди й у назві неодмінно мають бути поняття «зелений» і «червоний». А їх немає у вашій назві.

— Що ж ти пропонуєш? — грізно запитав Цзя Чжен.