Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

достойна назва, що прикрасить дошку над входом до цього будинку, і нам не доведеться червоніти через те, що напис недосконалий.

Усі запосміхалися, заговорили:

— Мабуть, кращої назви, ніж «Запашний вітер і запашна роса», не придумати.

— Що ж, це непогано, — погодився Цзя Чжен. — Але як бути з парним написом?

— Я вже придумав, — відгукнувся один із гостей. — Нехай усі послухають і висловлять свою думку.

І він голосно прочитав:

Орхідей густіша у дворі в променях скісних духмяний трунок. До коси піщаної у повню аромат свій донесла дужу[161].

— Прекрасно! — закричали всі разом. — От тільки слова «скісні промені» не дуже годяться!

Тут гість, який запропонував напис, навів стародавній вірш: «Двір сповнений ароматом трав зелених, при скісних променях не стримати сліз...»

— Яку зневіру наводять ці рядки! — вигукнув хтось, відбиваючи явно загальну думку.

— Дозвольте, я запропоную свій парний напис, — заявив один із гостей, — а ви розсудите, що добре в ньому, що погано!

І він прочитав:

Айстри, що на яшму схожа, тут, біля трьох стежок, стріча духмяність! Золотоподібних орхідей[162] у дворі при місяці яскравість.

Цзя Чжен посмикав вуса, подумав, але замість того, щоб скласти парний напис, як мав намір, прикрикнув на Баоюя, що стояв поруч:

— Ну, чого мовчиш, тепер твоя черга! Чекаєш особливого запрошення?

— У цьому місці ніщо не нагадує ні золотоподібної орхідеї, ні місячного світла, ні піщаної коси, — відповів Баоюй, — і коли, наслідуючи стародавніх, іти таким шляхом, то, хоч би придумали ми й двісті написів, жоден не згодиться.

— І звідки в тобі стільки дурощів! — розвів руками Цзя Чжен.

Баоюй тим часом вів далі:

— На мою думку, краще напису, ніж «Чистий аромат ірису», і бажати не доводиться, а парний напис я запропонував би такий:

Горіх мускатний він в рядках згадав, і стали ці рядки усім відомі. Вві сні троянд багато чайних стрів — всі як одна були такі духмяні!

— Так це ж наслідування! — заперечив Цзя Чжен. — Щось подібне до цього вже було. Ось послухайте!

Банана листя вписую у вірш, слова мої неначеб зеленіють...

— Згадайте «Вежу Феніксів» Лі Тайбо[163], це ж наслідування «Вежі жовтих журавлів»! — зауважив один із гостей. — Головне, щоб наслідування було майстерним! А напис, запропонований вашим сином, мабуть, зграбніший рядка «Коли пишу я про листя банана...».

— Та що ви! — посміхнувся Цзя Чжен.

Так, розмовляючи між собою, гості рухалися далі. Незабаром їхньому погляду відкрилися величні палати, багатоярусні пагоди, що піднеслися до неба, та з’єднані між собою критими переходами храми, від яких удалину бігли звивисті стежки. Гілля дерев, що розгойдувалося на вітрі, билось об карнизи храмів і пагод, яшмові орхідеї біля входу вилися по сходинках, прикрашених із двох боків вискаленими мордами диких звірів, золоченими головами драконів.

— Оце і є головна будівля, —