Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

Ввечері Ганна сиділа по всьому на призьбі Скачкової хати, вклавши дітей на сон голодними, так і не вірячи тому, що відбулося й сталося. Шумів насторожено поряд бір, гавкали десь, аж гвалтуючи, собаки. Горе лежало на Ганні непосильним гнітом, якого було ні задушити в собі, ні стримати. З підлісного горба Ганні було видно слабі поодинокі вогні, розсіяні по селу та там, то там, подібні на скіпки, а в таємничо-волохатій імлі неба  зорі моргали і якось ніби по-новому ховалися й куталися в перісті споночіння.

- Шшш-шшш, - шумів острашливо і загадково бір, аж у душу пробираючись холодом і жахом. - Шшш, шшш, шшш...

Суцільна колективізація, п’ятирічний план, загострення “клясової” боротьби, осуд бухарівщини і риковщини, “шахтинський процес”, наступ на спекулянта й куркуля, як “клясу”, “червоні викачки”, “червоні центровози”, “червоні валки” і “червоні мітли”, шукання ворогів робітничого класу і селянства пильними і непомильно-вірними партії “бійцями революційного фронту” одразу по пленумі ЦК і викликові до Москви Лазаря Кагановича привели до збільшення масових арештів так званих антирадянщиків, саботажників, контрреволюціонерів тощо. Ні приленінські попутці, ні меншовики, есдеки та есери, ні таки комуністи, укапісти-боротьбисти та червонокозаки тепер не милувалися, хоч які мали заслуги в революції. Більше того, започаті Кагановичем репресії і експропріації із його від’їздом з України на Кубань продовжувалися не менш інтенсивно Павлом Постишевим, що проводив ще й “генеральну чистку членів партії”, першим знищуючи українство на Ставропільщині і Краснодарщині…

Сталінський заклик через Молотова “Взяти збіжжя в Україні будь-якою ціною!” і присилка до Харкова додаткових заготовачів, що розбрелися республікою в поміч ОГПУ, як губернатори навіть над урядом, творили небачене, майже рівне періодові “воєнного комунізму”. Експропріювався навіть посівний матеріал, за невиконання хлібоздачі господарі притягалися до карної відповідальності, а їх сім’ї лишалися без гасу й сірників. Виказувачі прихованого у сусіда збіжжя одержували, як винагороду, до 15 відсотків знайденого. Допри повнилися, етапування осуджених ставали щотижневими, адже йшла підготовка Волзького басейну до будівництва майбутнього Біломоро-Балтійського каналу, що вимагало дармової рабської сили…

Карпо Янчук, приетапований пішки кінним конвоєм із юрбою селян і міщан Чигиринщини до каземату-допру окружного ДПУ в Черкаси, звичайно, не відав того, що ошукально-смертельна бійка за владу в московському ЦК між шельмою Троцьким, який прикривався “перманентною революцією”, і пройдисвітом-тираном Сталіним, що проголошував “побудову соціалізму в одній країні”, увінчувалася повною перемогою останнього завдяки його кінцевому переходу з колишніх інонаціональних позицій на давні і традиційні для Московії великодержавні. Для Янчука, як і для більшості пригнаних сюди майбутніх безоплатних робітників отієї “побудови”, ті позиції просто не існували.

Негаданий, нежданий, приголомшливий, неймовірний і незбагненний арешт, пригон і засадження в допр та наступні допити і звинувачення, до яких він навіть додуматись не міг, ошелешили і оторопили вже з перших днів його, як і всіх співдольників, нечуваною наглістю та цинічною хамовитістю конвоїрів, допитувачів і охоронців, про які він чув ще юнаком від скаліченого жандармами до немічності батька. Адже вже при першому допиті, на самому його початку, він був побитий і вимолочений, як сніп на токовищі, обізваний саботажником, антирадянщиком, жовтоблакитником і буржуазним елементом. Більше того, саме вияснення Карпом причини арешту накликало на нього град побоїв і стоколінної матерщини, що знепритомлювали не лише тіло, а й душу.

- Ти, мерзенний одноосібнику, не патякай, а оповідай мені про своє співробітництво із класовим ворогом і релігійним мракобіссям! - грозив Карпові, відхекуючись після його побиття із двома катами-бандитами, коли ті вийшли з приміщення, слідчий уповноважений виїзної групи Райхман. – Скільки й коли із казнокрадом-дяком Майбою та павуком-бабієм Онопрієм ви передали грошей бандитам-холодноярцям? Хто був у вас зв’язковим-посильцем? Хто, де й коли наставляв тебе, святошо-паскуднику, не виконувати держпоставок і чинити їм саботаж, відмовлятися від добровільного усуспільнення з радгоспом землі, лісу, тягла й реманенту?! – пристукував він вказівцем папір, на якому часом щось записував.

- Мовчиш?! Гадаєш, викрутишся?! Не вийде! Не такі кололися! Розповідай, як ви із Воронянським, як червонокозачі розвідці, в Ямполі і Ялівці браталися із буржуазними січовими стрільцями під тризубом і жовто-блакитними стягами! – прицвяхував він Карпа “фактом”.

- Так ми ж виконували наказ комкора Дмитра Жлоби в ім’я світової революції, а стяг і тризуб тоді були єдині для всіх, - проковтнувши слину із кров’ю і шморгнувши носом, відказав Янчук, тетеріючи ще й від цієї вини.

- Отже, ти не заперечуєш, що ви браталися в Ямполі і Ялівці? Так і запишемо: “Братався із січовими стрільцями під жовто-блакитними стягами і тризубом”. А чи відомо тобі, що січові стрільці були прислужниками польсько-буржуазної офензивної розвідки?

- Січові стрільці? Як же б вони були польськими прислужниками, коли вони на смерть воювали з ляхами?! – робив великі очі Карпо, не вірячи почутому.

- А чим кінчалася та війна, яку ти називаєш смертельною? Не знаєш? Замиренням і співпрацею на спільних антибільшовицьких платформах. Отже, і ти причетний до антибільшовизму, як і твій брат, ще й тому, що від білогвардійців мали царську нагороду за вірну службу: хреста і срібного годинника. Це й зафіксуємо в протоколі, - записав він щось знову на папірчину. – Наступне питання таке: хто, коли і де порадив тобі переметнутися із білої армії в червоні козаки?

- Ніхто мені того не радив, як і тисячам інших, а переметнувся я, як кажете, бо червонокозаки воювали за землю й волю та заводи й фабрики.

- А в нас є дані, що імперіалістичні розвідки послали тебе туди для вбивства конармів, комкорів та комдивів і поширення чуток і тверджень, що те чинять чекісти.

- Ніяких командирів я не вбивав і не думав убивати, бо служив їм тілом і душею.

- Нам відомо, що Антін