Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

викладу нормативно- правового акта: чіткість, ясність, зрозумілість для адресатів, стислість, компактність, послідовність, стандартність (визначеність) формулювань, відповідність вимогам сучасної державної літературної мови та правилам її правопису, простота - відсутність художнього прикрашення виразів (фраз) і декларативних положень (метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень), надмірної правової інформації (так званого нормативного «баласту») та ін. Стандартизованість формулювань надає особливої виразності нормативному стилю, відрізняє його від суто офіційно-ділового, додає йому наказового характеру. § 7. Нормотворча термінологія, правові дефініції, юридичні конструкції

Показниками якості нормотворчої техніки є довершеність юридичної термінології, правових дефініцій, юридичних конструкцій.

Нормотворча термінологія - система юридичних термінів, тобто словесних визначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта чи нормативного договору. Ґрунтується на додержанні нормотворцем сукупності вимог до використовуваних термінів: однозначність (уживання термінів у певному законі в одному й тому самому значенні), загальновживаність (уживання термінів відомих, усталених, а не створених законодавцем для певного закону; у разі вживання терміну вперше - обов’язкове його пояснення), стабільність (усталеність термінів, а не зміна їх із прийняттям кожного нового закону), доступність (простота й адекватність терміна змісту норм права), визначеність (чіткість термінів, що виключає різне трактування думки законодавця), узгодженість (координованість вживаних термінів).

За ступенем соціальної спрямованості розрізняють терміни:

•загальновживані - терміни в загальноприйнятому значенні (будинок, документ, будівля, природа, довкілля, житло, земля, діти);

• спеціально-технічні - терміни, що мають значення^ галузі спеціальних знань: техніки, медицини, економіки, соціології, біології (депозит, безробітний, страйк, маркування, габарити). Ці терміни використовуються в нормативних актах лише в розумінні, в якому вони вживаються у певній спеціальній сфері, однак включаються в юридичний обіг не механічно, а зазнають адаптації до правових завдань і ситуацій;

• спеціально-юридичні - терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття (застава, володіння, переведення боргу, колективний договір, заповіт, позов, апеляція).

Одним із головних завдань удосконалення юридичних термінів в Україні є приведення їх у відповідність із термінами європейського і міжнародного права.

За ступенем охоплення правом регульованих суспільних відносин розрізняють терміни загальноправові, міжгалузеві, галузеві. На відміну від міжгалузевої термінології, що використовується в декількох галузях законодавства (наприклад, матеріальна відповідальність, значний збиток, провина), галузева термінологія спирається на предметно-логічні зв’язки і співвідношення понять, що відображають специфіку лише її сфери суспільних відносин і не поширюються на інші. Поняття терміна, котре використано в одній галузі законодавства, може бути неоднаковим за змістом із терміном, що міститься в іншій галузі. Наприклад, термін «декларація» у конституційному законодавстві може використовуватися як документ, який проголошує принципи і має рекомендаційний характер; у митному законодавстві - як заява, що подається у разі провезення через кордон цінностей; у податковому законодавстві - заява особи про доходи, отримані протягом року; у міжнародному праві - заява, якою держави проголошують принципи своєї внутрішньої і зовнішньої політики або декларують свою позицію з конкретних питань, та ін. Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався той самий термін, а при позначенні різних, незбіжних між собою понять використовувалися різні терміни. Щоб уникнути неправильного розуміння норми права, закон має вказати, в якому значенні вживається термін, що міститься в ньому, навести його дефініцію.

Посередником між поняттям (визначає змістову характеристику права) і терміном, що виражає поняття (назву поняття) є дефініції (визначення поняття). Ухвалені закони мають термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства.

Правові дефініції - це стислі логічні визначення, що містять найістотніші правові ознаки понять, через які розкривається їх сутність. Правові дефініції є вихідним матеріалом для створення нормативного (законодавчого та підзаконного) акта чи нормативного договору. Підготовка проекту будь-якого нормативно-правового акта зазвичай починається з формулювання основних дефініцій, які уточнюються, коригуються в процесі подальшої нормотворчої роботи. Правові дефініції, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, не завжди тотожні дефініціям науки права, тобто тим, що розробляються і вживаються в юридичній науці, хоча нормотворча практика у формулюванні важливих понять має спиратися на наукові досягнення.

Розміщення правових дефініцій у нормативно-правових актах має свою ієрархію, яка відповідає ієрархії чинного законодавства: Конституція (найважливіші), закони (важливі), підзаконні акти (конкретизуючі). Дефініції мають бути введені в їх тексти лише у разі, коли в цьому є потреба. Відсутність необхідних дефініцій шкодить якості нормативно-правового акта. У вітчизняній нормотворчості майже традиційним стало наведення дефініцій на початку тексту акта або його найважливіших складових (розділів, глав).

Юридичні конструкції - передбачені законом моделі (типові схеми) стійкої побудови нормативного матеріалу у вигляді системи взаємозалежних і внутрішньо єдиних елементів правового характеру (правомочностей, обов’язків, відповідальності, процедур), що забезпечують підтримку зв’язків між учасниками правовідносин. Якщо зміст поняття виявляється через систему їх суттєвих ознак, то зміст конструкції розкривається через системні функціональні зв’язки її складових елементів.

Особливі юридичні конструкції дають змогу вводити в дію залежно від обставин різні правові норми, оскільки вони (юридичні конструкції) мають таку нормативність, яка охоплює сам зміст правового регулювання. Бездоганність конструкцій - показник досконалості нормотворчості. До таких юридичних конструкцій можна віднести загальні конструкції правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція), змісту правовідносин; у кримінальному праві - конструкції необхідної оборони, крайньої необхідності, складу злочину; в цивільному праві - юридичної особи, складу угоди, колективного договору, орендних зобов’язань та ін. У розгляді юридичних справ потрібно враховувати всі елементи юридичної конструкції, недооцінка хоча б одного з них несприятливо позначається на їх результатах.

Правша побудови юридичних конструкцій, а) нормативна побудова (нормативні приписи закріплюють зв’язки між правами й обов’язками, встановлюють міру відповідальності); б) системна побудова (взаємна пов’язаність з іншими нормами права); в) галузева належність (відповідність провідним ознакам галузі права).

Наведемо приклад юридичних конструкцій, передбачених законодавством, у такому випадку: громадянин К., котрий перебігав вулицю, був збитий автомашиною, зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній із наведених конструкцій «працюють» різні юридичні норми (нормативна побудова), що тісно пов’язані з іншими нормами (системна побудова) і мають