Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

До частини третьої. Положення коментованої частини слід сприймати з урахуванням того, що встановлення земельного сервітуту обмежує можливості власника володіти, кори­стуватися та розпоряджатися земельною ділянкою. Із самої природи земельного сервітуту випливає, що у випадку колізій сервітуту із правом власності або іншими правами на земельну ділянку (оренди, емфітевзису тощо) сервітут має безумовну перевагу. Проте коли земельний сервітут унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призна­ченням, він може бути припинений (див. ч. 2 ст. 102 ЗКУ та коментар до неї).

До частини четвертої. Коментованою частиною встановлено важливу засаду здійснення права сервітуту - у спосіб, що є "найменш обтяжливим для власника земельної ділянки". Наприклад, право проходу має здійснюватися таким чином, щоб завдавати найменшої шкоди насадженням, що розташовані на земельній ділянці, не перешкоджати господарській діяльності, що ведеться на земельній ділянці тощо.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати вста­новлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубо­проводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Коментована стаття передбачає невичерпний перелік видів земельних сервітутів. На наш погляд, даний перелік є примірним і має виключно інформаційне значення.

Окремі науковці надають вживанню у п. "є" терміну "природної" [водойми] вели­кого значення, заперечуючи можливість встановлення сервітутів у випадку із штучною водоймою[250]. Зважаючи, що перелік земельних сервітутів є відкритим, з таким підходом погодитися не можна.

У коментованій статті поділ сервітутів здійснено за характером та обсягом повнова­жень, що надаються уповноваженій особі. Разом із тим, можливі інші класифікації. Так, із ч. 1 ст. 100 ЗКУ, ч. 2 ст. 401 ЦК України випливає поділ сервітутів на особисті (термін прямо передбачений законом), тобто встановлені на користь певної "конкретно визначеної" особи, та реальні (термін є доктринальним), тобто встановлені на користь власника певної земельної ділянки.

Не дістало чіткого законодавчого вирішення питання про те, чи можна встановити земельний сервітут на користь власника певного нерухомого майна (не земельної ділянки) не як особистий, а як реальний сервітут (тобто сервітут, що буде належати будь-якому влас­нику цього майна - будівлі або споруди, трубопроводу тощо, а не конкретній особі, що є власником на даний момент). На наш погляд, виходячи із принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та допустимості застосування аналогії при регулюванні цивільних відносин (ч. 1 ст. 8 ЦК України), встановлення таких земельних сервітутів є можливим.

У римському цивільному праві існував також поділ сервітутів на т.з. сільські (шляхові, водні та інші) та міські. Поділ був пов'язаний не з територіальним розташуванням, а з цільовим призначенням, і на сьогодні втратив актуальність. В теорії існує також класифікація, відповідно до якої сервітути поділяються на позитивні (полягають у праві вчиняти певні дії щодо ділянки) та негативні (полягають у забороні певних дій щодо чужої ділянки). Через умовний характер такого поділу видається вірним те, що закон уникає його закріплення.

1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на неру­хоме майно.

(Стаття 100 в редакції Закону №997-V від 27 квітня 2007 року)

До частини першої. Коментована частина передбачає чотири способи встановлення земельного сервітуту: (1) договором, (2) законом, (3) заповітом або (А) рішенням суду. Такі само способи встановлення сервітуту передбачені ч. 1 ст. 402 ЦК України.

   (1)  Щодо встановлення земельного сервітуту договором див. ч. 2 ст. 100 ЗКУ та комен­тар до неї.

   (2)  Щодо встановлення земельного сервітуту законом, на сьогодні подібна можливість залишається теоретичною. Чинне законодавство України не передбачає випадків, коли земельний сервітут виникав би безпосередньо на підставі закону (ipso iure). Разом із тим, потреба у подібному способі встановлення сервітутів, на наш погляд, існує, наприклад, у випадках, коли на приватній земельній ділянці на момент її приватизації розташовані певні лінійні споруди (лінії зв'язку, підземні трубопроводи тощо).