Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

У голові Жинь роїлися думки. Вона так і не знайшла, що відповісти.

Їй хотілося назвати Шіро брехуном. Хотілося крикнути йому зупинитися. Але це мало сенс.

Це стільки всього пояснювало.

— Отже, як бачиш, зрештою, наші країни не такі вже й різні, — самовдоволено сказав він. — Єдина відмінність у тому, що ми шануємо шаманів, хочемо вчитися в них, натомість ваша Імперія боїться і параноїть щодо сили, якою вони володіють. Ваша Імперія відбраковує вас та експлуатує, а ще змушує усувати одне одного. Я хочу вивільнити вас. Я гарантую тобі свободу для прикликання бога, якої ти ніколи раніше не мала.

— Якщо ти даси мені свободу, — гаркнула вона, — то перше, що я зроблю, — спалю тебе живцем!

Зв’язок із Феніксом був її останньою перевагою. Федерація спаплюжила і спалила її країну. Федерація знищила Академію й убила її друзів. А тепер, цілком імовірно, зрівняла з землею рідне місто. Недоторканним лишився тільки Пантеон — єдине місце в цілому всесвіті, куди муґенці ще не змогли дістатися.

Нехай її катують, зв’язують, б’ють чи морять голодом, але її розум належить тільки їй. Її бог належить тільки їй. Вона радше помре, ніж зрадить його.

Зрештою Шіро стало нудно. Він покликав охоронців, щоб ті відтягли в’язнів до камери.

— Побачимося завтра, — життєрадісно промовив він. — І спробуємо знову.

Жинь плюнула йому на халат, і охоронці винесли її геть. Ще один охоронець пішов слідом, перекинувши нерухомого Алтаня через плече, немовби тушу тварини.

Один охоронець прикував Жинь за ногу до стіни і з грюкотом зачинив за собою двері. Поруч із нею Алтань смикався та стогнав, ледь чутно шепочучи щось незрозуміле. Жинь поклала його голову собі на коліна й несла жахливу варту над поваленим командиром.

Алтань не приходив до тями багато годин. Не раз він скрикував, говорив щось спірлійською, якої вона не розуміла.

А потім простогнав її ім’я:

— Жинь.

— Я тут, — сказала вона, погладивши його по чолі.

— Він зробив тобі боляче? — наполегливо запитав він.

Вона придушила схлипування.

— Ні. Ні… Він хотів, щоб я говорила, навчила його всього про Пантеон. Я не розповіла нічого, але він сказав, що просто продовжить робити боляче тобі.

— Боляче не від наркотиків, — промовив він. — Боляче, коли закінчується їхня дія.

А потім із гострим болем у животі вона зрозуміла.

Алтань не деградував, коли курив опіум. Ні, куріння опіуму було єдиним часом, коли він не відчував болю. Він усе життя жив у нескінченному болю, завжди прагнучи ще однієї дози.

Вона ніколи не розуміла, як страшенно важко бути Алтанем Тренсинем, жити під тиском несамовитого бога, який у глибині його розуму постійно закликав руйнувати все, а в крові тим часом нашіптувало обіцянки наркотичне божество.

«Ось чому спірлійці так легко стали залежними від опіуму», — усвідомила вона. Не тому, що потребували його для вогню. А тому, що для декого з них це була єдина можливість утекти від свого жахливого бога.

Глибоко всередині Жинь про це знала, вона підозрювала ще відколи дізналася, що Алтаневі не потрібні наркотики, як решті Цике, що Алтаневі очі постійно яскраві, як маків цвіт.

Алтаня вже давно треба було замкнути в Чулуу Корікх.

Але Жинь не хотіла в це вірити, бо їй потрібно було вважати свого командира розсудливим.

Бо хто ж вона без Алтаня?

Протягом наступних годин, коли наркотики виходили з Алтаневого організму, він страждав. Пітнів. Корчився. Так нестямно смикався, що Жинь довелося стримувати його, щоб він собі не нашкодив. Алтань кричав. Благав Шіро повернутися. Благав Жинь допомогти йому померти.

— Ти не можеш, — з панікою в голосі сказала вона. — Ми мусимо втекти звідси. Ми повинні вибратися.

Його очі були порожніми, переможеними.

— Опиратися тут означає страждати, Жинь. Звідси немає виходу. Немає порятунку. Найкраще, що тобі лишається, це сподіватися, що Шіро стане нудно й він подарує тобі безболісну смерть.

Потім Жинь майже це зробила.

Вона хотіла покласти край його стражданням. Бо більше не могла бачити катувань, не могла дивитися, як чоловік, якого вона поважала, відколи вперше побачила, опустився до такого.

Жинь усвідомила, що стала колінами на його нерухомий торс і трималася руками за шию. Їй треба було лише натиснути. Витиснути повітря з горла. Обірвати його життя.

Він заледве відчув би це. Він уже заледве відчував що-небудь.

Навіть коли її пальці стиснули його шкіру, він не опирався. Він хотів покласти цьому край.

Жинь уже робила це раніше. Вона вбила такого ж — маску чимей.

Але тоді Алтань відбивався. Тоді був загрозою. Тепер від нього не чулося загрози, він був лише трагічним, яскравим доказом того, що герої неминуче падають.

Зрештою, Алтань Тренсинь не був невразливим.

Він так добре виконував накази. Йому говорили стрибнути, а він летів. Йому говорили битися, а він знищував.

Але тут, у кінці, без мети й керівника, Алтань Тренсинь зламався.

Пальці Жинь напружилися, але потім вона затремтіла й нестямно відштовхнула від себе його ослабле тіло.

— Як тут мої любі спірлійці? Готові до ще одного раунду?

Осяйно всміхаючись, Шіро підійшов до їхньої камери. Він прийшов із лабораторії на протилежному кінці коридору. А в руках тримав декілька круглих металевих контейнерів.

Вони не відповіли.

— Хочете знати, навіщо ці посудини? — запитав Шіро. У голосі досі чулася штучна життєрадісність. — Є припущення? Ось підказка. Це зброя.

Жинь сердито глянула на лікаря. Алтань втупився поглядом у підлогу.

І оком не моргнувши, Шіро продовжив:

— Це чума, дітки. Знаєте, що таке чума? Спочатку починає текти з носа, потім на руках, ногах, між ногами з’являються великі виразки… А коли рани прориваються, людина помирає від шоку або ж від власної зараженої крові. Але, можливо, це було ще до вашого народження. У Нікані вже якийсь час немає чуми, так?

Шіро постукав по металевих ґратах.

— Нам знадобилося страшенно багато часу, щоб з’ясувати, як вона поширюється. Блохи, можете собі уявити? Блохи, які кусають щурів, а потім поширюють маленькі чумні частинки на все, чого торкаються. Звісно, тепер ми знаємо, як вона поширюється, але це лише стрибок уперед, щоб перетворити її на зброю. Ясно, що не варто застосовувати зброю безконтрольно, бо ж ми плануємо колись заселити вашу країну. Але якщо її випустити в густо населених районах, з правильною критичною масою… Що ж, ця війна може закінчитися значно скоріше, ніж ми передбачали.

Шіро нахилився вперед, обпершись головою об ґрати.

— Вам більше немає за що боротися, — тихо сказав він. — Ваша країна програла. Чому ви мовчите? У вас є легкий спосіб вийти звідси. Просто співпрацюйте зі мною. Розкажіть, як ви прикликаєте вогонь.

— Я радше помру, — випалила Жинь.

— Що ти захищаєш? — запитав Шіро. — Ти нічого не винна Нікані. Чому ти за них? Ким спірлійці були