Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Таке святий Йоасаф побачив уві сні. Прокинувшись, мав іще наповнену душу світлом цим і невимовною славою, і з великим почудуванням послав Владиці подячну пісню, славлячи Його. Пробув же там аж до кончини своєї, провадячи ангельске життя: на двадцять п'ятім році від свого народження залишив земне царство і ввійшов у пістницького подвига, в пустелі ж пробув тридцять і п'ять літ і відійшов до Господа. Один святий пустельник, котрий близько жив, довідався духом про смерть Йоасафову, прийшов на саму годину кончини його і звичайні пісні над чесним його тілом з люб'язними слізьми проспівав та й поклав разом із мощами преподобного Варлаама, щоб ті, котрі були нероздільні духом, почивали і тілами нероздільними вкупі. Після погребу було тому пустельникові певне одкровення, яке повелівало піти в Індійське царство та звістити про смерть Йоасафову цареві Варахії. Пішов, отож, отець той і звістив царю, і тоді цар із безліччю людей рушив у пустелю, досяг вертепу преподобних отців, відкрив гроби їхні і побачив нетлінні мощі Варлаама та Йоасафа, і велика добропахучість од них відходила. Взяв, отож, їх чесно, переніс із пустелі у свою вітчизну, і в церкві, яку святий Йоасаф збудував, поклав, славлячи Бога в Тройці, Йому ж і від нас нехай буде честь і поклоніння тепер, і повсякчасне, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Варлаама, ігумена Печерського

Приходив багато разів блаженний цей Варлаам до преподобних отців наших Антонія, Теодосія та Никона, котрі сяяли добрими ділами в темній печері, трьох світильників, котрі достойні стояти перед престолом Пресвятої Тройці, і насолоджувався медоточними словами, які виходили із їхніх вуст. Сам же був народжений від доброродних та християнських батьків, сином був Івана, першого з бояр князя Із'яслава, та Марії, онуком Вишати, славного та хороброго, правнуком Остромира, — воєвод. Сяяв у юності своїй тілесною красою і душевною чистотою і полюбив вельми преподобних тих отців, що захотів і жити з ними і все зневажити у світі цьому, славу ж і багатство в ніщо покладаючи. Застрашило-бо його слово Господнє, з-поміж інших, сказане: "Верблюдові легше пройти через вушко голки, аніж багатому в Боже Царство ввійти". Відтак прийшов якось, відкрив преподобному Антонію промисла свого, кажучи: "Хотів би, отче, коли Богові догідно, іноком бути та й жити з вами". Відповів йому старець: "Добре бажання твоє, дитино, а помисел повний благодаті, але гляди, щоб багатство й слава світу цього не повернули тебе назад, за Господнім словом: "Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого царства". Багато й іншого казав старець на користь блаженного. Йому ж серце більше розпалилося любов'ю Божою, і так відійшов у дім свій. Наступного дня після бесіди зі старцем залишив не тільки батьків, але й заручену собі вже жінку, одягнутий в одежу світлу та славну, сів на коня і, маючи коло себе багатьох отроків, що йшли й коней зі збруєю вели перед ним у славі великій, прийшов до печери. Преподобні вийшли й поклонилися йому, як належить для вельмож, він також поклонився їм до землі. Відтак зняв із себе боярську одежу, поклав її перед ногами преподобного Антонія, також і коней зі збруєю поставив перед ним, кажучи: "Це, отче, вся красна світу цього зваба є, що хочеш, те учини з тим, я ж вважаю все за сміття, щоб придбати Христа", і хочу з вами жити у цій печері, при тому не повернусь у дім свій. Преподобний же Антоній мовить до нього: "Знай, дитино, кому обіцяєш і чиїм воїном хочеш бути, тут-бо невидимо стоять ангели Божі, які приймають обітниці твої; дивися, щоб не прийшов сюди з великою владою батько твій і не захотів тебе відвести звідсіля, бо ми тобі нічим не допоможемо, а ти перед Богом постанеш як брехун і відкидач Його". Відповів йому блаженний: "Вірую Богові моєму, отче, що коли й мучити захоче мене батько мій, не збираюся повертатися до мирського життя, тільки молюся тобі, аби швидко постриг ти мене". Тоді повелів преподобний Антоній блаженному Никонові, щоб постриг його й одягнув у чернечу одежу. Той же, за звичаєм, учинив молитву, постриг блаженного Варлаама й одягнув у чернечі ризи.

Довідався боярин Іван, що улюблений син його постригся в іноцтво в печері, розгнівався вельми на преподобних і, взявши багатьох отроків, пішов на святе оте стадо до печери, де всіх розігнав, а сина свого, блаженного Варлаама, витяг геть, стягнув із нього святу мантію й закинув у пущу, також і шолома спасіння, що був на голові його, знявши, викинув. Відтак одяг його у світлу й багатоцінну одежу, яка належить вельможним. Блаженний же тоді скинув її долі, не бажаючи й бачити її, і так чинив не раз. Відтак повелів батько зв'язати йому руки й одягти його в ту ж таки одежу, і так іти йому через місто до свого дому. Він же, воістину палаючи Божою любов'ю, ішов тією дорогою, і побачив калюжу вельми брудну, і скоро вскочив у неї, із Божою поміччю скинув одежу із себе і потоптав її в болоті, топчучи з нею і лихі помисли лукавого ворога. Коли ж зайшли вони в дім свій, повелів йому батько сісти з ним на трапезу; він же невільно сів, одначе нічого не вкусив із їжі, але сидів, поникнувши й долі дивлячись. По обіді відпустив його батько у свою палату, приставивши отроків стерегти його, щоб не відійшов. Повелів і жінці його прикрасити себе в прикраси усілякі для зваблення блаженного і служити перед ним. Істинний угодник Божий зайшов ув одну кліть і сів у якомусь кутку. Жінка ж, як повелено їй, ходила перед ним і молила його сісти на ложі своїм. Побачивши несамовитість жінки і збагнувши, що на зваблення приготував її батько, почав ненастанно молитися у тайні серця свого до всемилостивого Бога, щоб спас його від тієї зваби. Пробув же на тому місці, сидячи, три дні і не встаючи з нього, ані їжі не вживав, ані в одежу не вдягався, але терпів в одній волосяниці.

Преподобний же Антоній і ті, що з