Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Інститут 📚 - Українською

Читати книгу - "Інститут"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інститут" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 141
Перейти на сторінку:
хіднику.

— Барабанщику? — запитала Енні. — То що ми робимо?

— Може, нам і не треба нічого робити, — відповів він. — Глянь ліворуч. Головою не рухай, просто поглядом.

Вона так і зробила й побачила, як один із братів Добіра квапився тротуаром. У нього був пістолет. Пізніше поліції штату він розповість, що хоча вони з братом і мирні люди, але вважають мудрим тримати в магазині зброю відтоді, як сталося пограбування.

— Тепер праворуч. Головою не рухай.

Вона скосила погляд, куди він сказав, і побачила вдову Ґулсбі й містера Білсона, батька близнюків. Адді Ґулсбі була в халаті й домашніх капцях. Річард Білсон був одягнутий у смугасті шорти й червону футболку «Крімсон-тайд». В обох у руках були мисливські рушниці. Групка перед відділком їх не бачила; вони цілком зосередилися на тій справі, яку прийшли сюди виконати.

«Ви на півдні», — була сказала Енні цим озброєним чужинцям. Вона розуміла, що дуже швидко вони усвідомлять, наскільки ці слова описують їхню ситуацію.

— Томе, Еліс, — командувала місіс Сіґсбі. — Всередину. Заберіть малого.

Вони ввійшли.

37

Тім підняв Венді на ноги. Вона виглядала причмеленою, ніби не знала, де перебуває. У волоссі їй застряг клаптик паперу. Стрілянина зовні припинилася, принаймні поки що. Її замінили розмови, але в Тіма дзвеніло у вухах, тож слів розібрати він не міг.

Та це й не важило. Якщо вони там про мир домовляються, добре. Проте було б розсудливіше очікувати продовження війни.

— Венді, ти як?

— Вони… Тіме, вони вбили шерифа Джона! І скількох ще?

Він трусонув нею.

— З тобою все добре?

Венді кивнула.

— Т-так. Думаю…

— Виведи Люка назад.

Вона потягнулася до хлопця. Люк ухилився й побіг до столу шерифа. Таґ Фарадей намагався вхопити його за руку, але Люк ухилився й від нього. Куля надщербила ноутбук, перекинула його, однак домашній екран, хоча й надтріснутий, досі світився, а маленький помаранчевий вогник рівномірно блимав. У нього теж дзвеніло у вухах, та зараз він перебував неподалік від дверей і чув голос місіс Сіґсбі: «Заберіть малого».

«Ну ти й сука, — подумав він. — Ну й безсердечна ж ти сука».

Люк схопив ноутбук і став на коліна, притискаючи його до грудей, коли Еліс Ґрін і Том Джонс увійшли через розбиті подвійні двері. Таґ підняв свій пістолет, але шквал вогню з «ейч-кей» прошив його, перш ніж він устиг вистрелити, і розпоров формену сорочку на спині. Його «ґлок» вилетів з руки й ковзнув по підлозі. Єдиний живий з решти поліцейських, Френк Поттер, навіть не поворухнувся, щоб захиститися. На його обличчі застиг вражений вираз, наче він не вірив у те, що відбувається. Еліс Ґрін вистрелила йому в голову, тоді пригнулася, коли з вулиці позаду них знову залунали постріли. Почулися вигуки й зболені крики.

Стрілянина і крики на мить відволікли чоловіка з «ейч-кей». Джонс повернувся в той бік, і Тім двома пострілами — у потилицю й у голову — вбив його. Еліс Ґрін випрямилася й кинулася вперед, переступаючи через Джонса, зосередившись, а Тім побачив, як за нею з’явля­ється ще одна жінка. Старша, у червоному брючному костюмі, з пістолетом. Господи Боже, скільки ж їх там? Вони цілу армію по малого хлопця прислали?

— Він за столом, Еліс, — сказала старша жінка. Навіть в умовах бійні вона говорила зі зловісним спокоєм. — Я бачу, як стирчить перев’язка на його вусі. Витягни і пристрель його.

Жінка на ім’я Еліс обійшла стіл. Тім навіть не думав казати їй зупинитися — вони вже закінчили з цими люб’яз­ностями. Він натиснув гачок на «ґлоку» Венді. Той сухо клацнув, хоча там мав бути ще один набій чи й два. Навіть у цю мить між життям і смертю Тім усвідомив, чому так сталося: Венді не до кінця перезарядила його після того, як востаннє проходила навчальну стрільбу в тирі в Даннінгу. Такі речі стоять не надто високо в списку її пріоритетів. Він навіть мав час подумати, як у свої перші дні в Дюпреї, що Венді робота поліцейської не надто підходить.

«Їй варто було лишатися на диспетчерстві, — подумав він, — але вже пізно. Певно, ми тут зараз помремо».

Люк підвівся з-за столу, стискаючи в руках ноутбук. Він махнув ним і щосили влупив Еліс Ґрін по обличчі. Тріснутий екран розлетівся на друзки. Ґрін відступила до жінки в брючному костюмі, з носа й рота закровило, і підняла пістолет.

— Кинь на землю, на землю кинь, ану! — закричала Венді.

Вона схопила «ґлок» Таґа Фарадея. Ґрін не зважала. Вона цілилася в Люка, який витягував з гнізда ноутбука флешку Морін Альворсон, замість того щоб сісти за укриття. Венді вистрелила тричі, звузивши очі й пронизливо скрикуючи після кожного пострілу. Перша куля поцілила Еліс Ґрін трохи вище перенісся. Друга полетіла в дірку в дверях, на місці якої лише дві з половиною хвилини тому ще було скло.

Третя влучила Джулії Сіґсбі в ногу. Її пістолет вилетів з руки, жінка зігнулася зі збентеженим виразом на обличчі.

— Ти в мене вистрелила. Чому ти в мене вистрелила?

— Ти тупа? А ти як думаєш? — скрикнула Венді.

Вона підійшла до жінки, що спиралась на підлогу. Взуття хрускотіло на битому склі. Повітря смерділо порохом, відділок — колись охайний, а тепер зруйнований — був наповнений блакитним димом.

— Ти ж наказувала їм стріляти в дитину.

Місіс Сіґсбі обдарувала її посмішкою, яку берегла для тих, хто мусить терпіти безумних[122].

— Ти не розумієш. А як інакше? Він належить мені. Він — власність.

— Тепер ні, — озвався Тім.

Люк уклякнув перед місіс Сіґсбі. На щоці в нього були бризки крові, а з брови стирчав осколок скла.

— Кого ви лишили за головного в Інституті? Стекгауса? Так, його?

Вона не відповіла.

— Стекгауса?

Нічого.

Усередину зайшов Барабанщик Дентон і роззирнувся. Піжамна сорочка була вся мокра від крові з одного боку, але його це приголомшливим чином ніби й не обходило. Ґутаал Добіра заглядав йому з-за плеча, округливши очі.

— Песець, — промовив Барабанщик. — Та тут бійня ціла.

— Мені довелося застрелити чоловіка, — сказав Ґутаал. — Місіс Ґулсбі, вона стріляла в жінку, що цілилася в неї. То була чиста самооборона.

— Скільки надворі? — запитав Тім. — Вони вже мертві чи є ще якісь живі?

Енні відштовхнула Ґутаала Добіру і стала поруч із Барабанщиком. У своєму серапе, з задимленими стволами в руках вона скидалася на героїню спаґеті-вестерну. Тіма це не здивувало. Його зараз мало що могло здивувати.

— Думаю, ми обробили всіх, хто приїхав у тих фургонах, — повідомила вона. — Кілька поранених, в одного куля в нозі, інший поранений серйозно. То його Добіра поцілив. Решта ушльопків наче мертві. — Вона роздивилася кімнату. — Але, Господи, з ваших тут хоч хтось живий лишився?

«Венді», — подумав Тім, але не сказав нічого. Здається, вона тепер виконуватиме обов’язки шерифа. Або, можливо, Ронні Ґібсон, коли повернеться з відпустки. Найпевніше, Ронні. Венді на цю посаду не захочеться.

Адді Ґулсбі й Річард Білсон підійшли і стали біля Ґутаала, за Енні з Барабанщиком. Білсон роздивлявся головну кімнату з переляком — обстріляні стіни, розбите скло, калюжі крові, розпростерті тіла — аж долонею рот прикрив.

Адді виявилася міцнішою.

— Лікар уже їде. Там пів міста на вулиці, більшість озброєні. Що тут сталося? І хто

1 ... 112 113 114 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інститут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інститут"