Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міфи, що мешкають поруч" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 137
Перейти на сторінку:

– Воно й правда, Вікторе. Адже вже й опівніч не за горами...

Нічого собі. Знатно я «зачарував». Але результат того вартий, адже в нашій резервній спальні залишився лежати саморобний сувій з дуже і дуже грізними чарами рівня Архонту. Чи жарт, Гнів Карги міг пройти через більшість стандартних щитів Архонтів і перетворити ворога на купу праху за пару миттєвостей. Вагомий аргумент у будь-якій суперечці. І просто безцінний для відьом, малефіків та інших володарів Темної сторони Сили. Хоча темними, наскільки я дізнався від Очей, вони були лише за… назвемо це забарвленням магії.

За фактом, поганих та добрих чарівників, природно, не буває. Але магія чаклунів має те ж пріоритетне забарвлення, яким володіє їхній божественний предок. Відповідно, діти Яги, як відомої відьми та повелительки природи, мають яскраву схильність до друїдичної магії та темних чарів. В основному – це прокляття. А нащадки того ж Борея, на кшталт Олімпіасу, якого я… Гхм, загалом – у них забарвлення магії світле і спрямованість на Стихію Повітря. Але добрими людьми їх це не робить.

– Так, не робить.

– Ти щось сказав, Віть? – Мабуть, я не помітив, що почав говорити вголос. Згадка про вбивство Олімпіаса Бореаса якось неприємно обпалила мене. Хоча гарною людиною він і справді не був.

– Нічого, зай, все нормально. Так, розмірковую про особливості магії у нашому неспокійному світі.

Я посміхнувся дружині, присунув до себе найближчу страву з овочевим рагу – і почав навертати за трьох. Тільки чомусь ані найсмачніша їжа, ані почуття виконаної справи, ані оволодіння унікальною технікою запису найскладніших заклинань так і не змогли підняти цього вечора мій настрій. І спати я лягав із важким серцем.

 Коли я прокинувся від криків Даші про те, що все просплю, я слабо щось розумів. Тому зумів усвідомити себе до кінця і прокинутися вже за два метри від ліжка, з однією ногою, втиснутою в джинси і футболкою на плечах.

– Куди ти зібрався, Вітю? Зараз десята ранку, Каргіна приїде тільки о восьмій вечора!

– Блін, то навіщо так різко будити тоді?! Вже думав, що проспав.

– Е ні, друже. Годі спати! – Дружина просто вирувала неадекватним для виснаженого нічним чаклунством мене ентузіазмом. – Мені треба, щоб ти допоміг визначитися із сукнею на зустріч із Каргіними.

– Та будь-який одяг, яка різниця? – пробурчав я, уткнувшись обличчям у матрац ліжка. Але щось раптом різануло мозок здогадом.

– Стоп. Ти чого, зі мною їхати надумала, чи що?

– А чому ні?

– Даш ... – Сон мені як рукою зняло. Підвівшись на лікті, я глянув на дружину. – Ну я ж не до дівок у лазню їду з пацанами. І не у кафе за морозивом. І навіть не на звану вечерю! Це майже стрілка з дев'яностих. Тільки не з бандитами, а з затятими відьмами, які мене одним чхом можуть по стіні розмазати! Навіщо мені ризикувати тобою знову?! Сиди вдома!

– Ти чого тут розкомандувався, Нострадамус, блін?! – Злетіла дружина. – Ще доби не минуло, як я з полону повернулася, а він уже хоче злиняти кудись без мене! А ти не подумав, що мені самій страшно, блін?!!

Я скептично подивився на Дашу. І активував Очі. Вона здригнулася. Мабуть, спросоння не розрахував сил і Очі виявили свою магічну природу у вигляді двох світил. Відсканувавши виключно мотиви дружини щодо супроводу мене до відьом, я розгубився. Вона дійсно дуже хотіла поїхати зі мною. Але справа була взагалі не в страху, на який я й не ставив. І не в ревнощах до вічномолодих відьом, дружина була в мені впевнена (тут було приємно, звичайно). А в тому, що її наче вабило те місце. Місце, де є Каргіни. Дикий, нереальний інтерес та цікавість. Настільки потужні, що це здавалося підозрілим. Але скільки я не вдивлявся в це її почуття, скільки не просив Очі знайти його першоджерело – все лиш закінчувалося на Даші. Наче це справді її бажання, але якесь аномально сильне. Можливо, так виражається Доля?..

– Тебе тягне туди. До них. Правда?

– Знаєш... Поки ти не сказав, мені складно було це хоч якось інтерпретувати... Навіть не була впевнена... Але тепер – напевно так. Тягне – це найбільш підходяще слово.

– Хмм… Ну… З огляду на те, що я ніяких порч, приворотів та іншого лиха на тобі не бачу, то це може бути якимось знаком від Всесвіту. Небезпеки від цього я теж не відчуваю. Тож, мабуть, таки треба з'їздити разом…

– Блін, тепер і хочу, і реально моторошно стало. – Зізналася дружина. – Чого це мене так туди тягне, Віть? А раптом нічого хорошого?

– Знаєш, насправді, все погане, що з тобою могло статися, вже сталося. Брати тебе в полон вдруге – це вже якось тупо буде з їхнього боку.

– Хаха, дуже смішно. Гаразд. Вдягну це, його ще не «вигулювала». Залишилось підібрати прикраси.

Я звів очі горі і награно простогнав. За що був битий подушкою. Усвідомивши, що вже не засну, я залишив дружину копатися в золоті, а сам потопав на кухню.

– Привіт, Парамон. Поп'єш зі мною чайку перед сніданком?

– Із задоволенням, Вікторе!

В результаті я зробив домовикові свій крупнолистовий ерл грей з бергамотом, а дух поставив на стіл чайничок з трав'янистим відваром, який мені так подобався, і гірку млинців з варенням. З цією нечистю скоро в двері проходити перестану.

1 ... 112 113 114 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"