Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міфи, що мешкають поруч" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 137
Перейти на сторінку:

– Парамоне, ти нас годуєш, як на забій! У моєму розумінні чай – це просто чай, без усього іншого.

– Розумію, Вікторе, як не зрозуміти. Але всяке буває. Раптом захочеться млинця свіженького, з маселком, з вареньком, та під чайок... А немасіньки його! Вже краще нехай буде, ніж така оказія.

– Трясця... Як об стіну горох... Ну та гаразд. Спишемо на твою звичку. Гадаю, в колишні часи перший прийом їжі виглядав ще більш... об’ємним, скажімо так.

– О так. Голова клану Остапенко, най перебуває його душа у світлі, з ранку любив скуштувати кролика в пиві тушкованого з картоплею смаженою, а потім глечик соку яблучного випивав – і приступав до справ клану.

– Ого… Холестериновий удар якийсь, прости, Господи. І що ж, чи не випивав алкоголь голова Остапенко?

– Та як не випивати? Випивав, але не дуже багато. Свято там яке чи гості приїхали. Дружній клан, наприклад.

– І з яким же кланом вони товаришували? – Поцікавився з ввічливості я.

– Дуже вже товаришували вони з Одинсонами. Німецьке плем'я магів ілюзії, чаклунства та хаосу, дітей Одіна. Дуже непередбачувана родина, хоча й дуже талановита. І ось спадкоємець клану Одинсонів, Йорек, дуже дружний був із Петром Остапенком, спадкоємцем мого… тобто, мого колишнього клану, значить.

– Правда твоя, кордони людей магам не перешкода ... – Мене щось чіпляло в цій інформації. Щось, для чого хотілося відкрити Очі та перекопати всю історію клану Остапенка разом із їхніми стосунками до Одинсонів. Мабуть, варто...

– То що наш неймовірний Парамон приготував на сніданок? – Даша увійшла до кухні, збивши мене з думки. Вона була в одній з тих суконь, яку збиралася вдягнути на зустріч із відьмами. Моя улюблена, сапфірово-синя з оголеним стегном і глибоким декольте. Від неї справді віяло якимось голодом, але їжа тут була ні до чого. – Ти не проти, якщо я заберу в тебе свого чоловіка ненадовго? Перенесемо сніданок, скажімо, хвилин на… не знаю, загалом, за годину-півтори, може, поїмо. Добре?

– Як скажеш, Хазяйко. – Збентежений не менше мого дух шанобливо вклонився.

Мене, особливо не питаючи, схопили за руку і потягли до спальні. Далі Даша зачинила за нами двері і штовхнула мене у бік ліжка.

– Ти можеш своїм Голосом зробити тут щось на зразок звуконепроникних стін, любий? – Промуркотіла дружина. – А то я трохи соромлюся нашого домовика.

– Даш, я, звичайно, приємно вражений, але куди ми такі різкі зранку зібралися? Це якось…

– Вітю, помовч, будь ласка. Не треба завжди аналізувати. Тим більше ми ще з тобою не були наодинці після того, як ти… прокачав своє тіло. Просто зроби те, про що я прохаю.

– Ах ось воно що... Ну, гаразд. – Я прийняв правила гри, зосередився на бажанні зробити цю кімнату недоступною для будь-яких чужих вух і видихнув: – ТИША!

Трохи не розрахував. Це стало зрозуміло, коли Даша почала щось говорити, але не було нічого чути. Я спробував крикнути без Голосу – теж нічого. Очі підказали, що я не лише закрив звукам можливість покидати цю кімнату, а й тут їх прибрав. Кумедна аномалія – повна тиша. Що ж, у будь-якому разі такого досвіду ми ще не мали. Я підійшов до дружини, завів їй руку за спину і повільно потяг блискавку вниз.

***

Повернулися на кухню ми швидше, ніж планували. Хвилин за сорок. Виявилося, що вчені мали рацію. Якщо помістити людину в кімнату з повністю ізольованими звуками – можна досить швидко збожеволіти. Нехай це переважно стосується байдикування. Якщо сидіти на стільці і ловити пульсацію власної крові, що біжить по венах. А якщо ти не один і зайнятий справою – трохи простіше. Але коли ми вже просто лежали на ліжку і Даша виводила на моїх грудях своїм пальчиком якісь візерунки – тиша нас наздогнала. Це справді був дивний досвід. Але, у будь-якому разі, було цікаво.

– Прошу до столу, дорогі Господарі! – Парамон променився так, ніби це в нього щойно був секс, а не в нас. – Все готове, чекає лише на своїх хазяїв.

– Дякую, друже. Вибач за затримку.

– Та це ж дрібниці, Вікторе! Адже в будинку в кожному найголовніше що?

– Телевізор?

– Кохання. – Повчально поправив Дашу домовик, що процитувала Печкіна. Підніс до неба кострубатий вказівний палець і урочисто промовив. – Якщо в будинку кохання панує, то такій родині саме буття допомагає!

– Ну, тут спірно, звісно. Багато я знав людей, які страждали від життя, не зрозумій за що. Адже дуже хороші люди, святі майже.

– Згоден, буває. Але ж менше такого, ніж зла людина, яка терпить кари за свою зганьблену душу.

– Ну, не скажи, Парамон. Ото взяти, приміром, деяких політиків. Ось дивишся на такого і думаєш: Господи, ну як він ще по землі ходить, це ж відверте му...

– Так! Досить за столом моралі розводити і про політику тріскотіти. Давайте вже поїмо, га? А то якось уже й до відьом їхати. Не хотілося б на порожній шлунок!

– Даш, не переймайся, до двадцяти нуль-нуль ми ще раз навіть поїсти встигнемо. – Відмахнувся я, але побачивши незадоволений погляд дружини, примирливо підняв руки догори. – Все, здаюся, не стріляйте. Їжмо і говоримо про погоду, Парамон. Господиня у нас нині сувора, жодних тобі рішень доль світу за кухонним столом.

1 ... 113 114 115 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"