Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Ох, люба! – скрикнула Нілла, а я спочатку не зовсім зрозуміла, що відбувається і чому мій чай кипить.

– Здається мені, ти сильно злишся, – спокійно сказав Орн, мабуть йому не вперше таке спостерігати.

– Невже тепер ти силою думки можеш чайник закип'ятити? – запитав Нік, який якраз повернувся до кабінету. Швидше за все, він уже привів свої думки до ладу на відміну від мене.

– Все можливо, я ще не пробувала! – огризнулась я. Хоча до самої тільки дійшло, що я закип'ятила свій чай прямо в руках. – Враховуй, я зараз не в настрої, одне невірне слово і цей напій полетить прямо в тебе. І повір, ніяка зимова магія не допоможе тобі позбутися опіків! – не могла я впоратися зі своїм характером, як би не намагалася. Іноді це просто не в моїй владі, скільки б я морально себе не зупиняла.

– Добре-добре, мовчу! – мабуть не захотів він опинитися в близьких стосунках із окропом. Від моїх емоцій чаша не витримала температури і таки тріснула прямо в руках, ошпаривши мої руки і ноги. Нік побачивши це, смикнувся в мій бік, щоб за звичкою надати першу допомогу, але я не дозволила йому це зробити, різко підірвавшись у бік виходу, щоб ніхто не помітив як в моїх очах стоять сльози.

– Перепрошую, – звернулася я до господарів. – Я напевно піду в свою кімнату, мені потрібно ще відпочити і осмислити все почуте, – сказала я, при цьому жоден м'яз не смикнувся на моєму обличчі.

– Так, звичайно, – не заперечував Орн. – Попросити, щоб тебе провели?

– Ні, дякую, сама знайду, – насправді, я навіть не думала в який бік йти, запам'ятала тільки, як двері в мою кімнату виглядають.

– Небезпечна в тебе дружина буде, – раптом ледь чутно прошепотів Орн Ніку, але я це почула і злісно глянула на нього.

– Любонька, якщо ви вже зустрілися, то від долі не втечеш, вона вам цього не дозволить, – раптом сказала мені Нілла своїм м'яким голосом.

– Ваша доля явно помилилася! – відповіла я, грюкнувши дверима. Вийшовши з кабінету, я пішла вздовж коридору, нібито у напрямку до кімнати. Мені не хотілося себе зараз нічим навантажувати, тому я відключила свої думки, як могла і просто йшла вперед, ні про що не думаючи, нікого не помічаючи і принагідно заліковуючи опіки, які все ж таки страшенно боліли. Незабаром я усвідомила, що надто довго йду. Адже вже давно мала знайти свої апартаменти, але дорогою я не бачила дверей, які мали вести в ту саму кімнату. Тут взагалі форма дверей відрізнялася від моєї і щось мені підказувало, що я все ж таки заблукала. Незважаючи на це, я продовжила свій шлях, прискоривши крок, і незабаром натрапила на зовсім величезні і незнайомі мені двері. Я вже зібралася розвернутися, але почула за ними дивні звуки, ніби там дикі звірі були замкнені, і ще багато інших дивних звуків, які я навіть визначити не змогла. Моя цікавість поступово брала гору і я притулилася до дверей, щоб краще чути все, що там відбувається. Мені навіть здався запах свіжого повітря. Я вже хотіла відкрити її і взялася за ручку, як раптом повіяв сильний вітер, і вона просто зникла.

Побачене, змусило мене ахнути. За дверима не було очікуваного приміщення, там був тільки обрив і вид на гори з найвищої точки в них. Небо заповнили могутні різноманітні дракони, і від цього виду в мене перехопило подих, який майже відновився після того, як до мене підлетів дракон і завис у повітрі. Його луска грала на сонці золотими фарбами, а помахи крил створювали вітер, що дмухав мені прямо в обличчя. Дракон дивився на мене з цікавістю, так само як і я на нього. На мить мені здалося, що він мені кивнув, але потім я зрозуміла, що це було адресовано не мені, а комусь хтось стояв за моєю спиною. Я не встигла його побачити, бо цей хтось одразу штовхнув мене прямо в прірву. Все навколо для мене стало відбуватися уповільнено, я бачила, як починаю падати вниз з величезної висоти, але нічого не могла з цим зробити. Холодний вітер сліпив мої очі, і я не розуміла, як бути. Серце здавалося, що зовсім зупинилось, і я перестала дихати.