Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Вітаю дорогенький, коли плануєш весілля? – випалила вона. А Нік, від такої різкої заяви, навіть відсахнувся від неї. На його обличчі читалося явне питання «Матінко, ти чи з глузду з’їхала, яке весілля?» але через своє гарне виховання, він його не озвучив. Нік явно не мав наміру у найближчі кілька років брати на себе таку відповідальність. Та й, судячи з його характеру, сімейне життя не для нього. Він любить пригоди та незалежність і навряд чи колись захоче себе зв'язати шлюбом, як втім, і я.

– Яке до біса весілля? – все ж вилаявся він. – З чого раптом, на рівному місці ви мене вже одружити зібралися? – обурювався Нік. – Ви просто як мій друг, слово честі! Безумовно, знайшли б з ним спільну мову. Адже він постійно намагається мене звести з якимись сумнівними дівчатами, – продовжив Нік.

– Дорогенький, не лайся, це непристойно. І я не думаю що ця дівчина така вже сумнівна. Тим паче ти її знаєш набагато краще, ніж ми, – сказала Нілла, а я тим часом потихеньку продовжила свою втечу з цього курника, але Нік помітив це.

– «Куди намилилась!», – подумки він зупинив мене, а своїм рідним сказав, – Смію припустити, ви зараз Анку мали на увазі?

– «І який же ти проникливий, цікаво, інших дівчат на прикметі не було?», – подумала я, але після його слів аж застигла на місці. – «І чому я не встигла піти до того, як почалася ця розмова… адже здогадувалася, що так і буде». 

– Хоч ми з вами тільки вчора познайомилися, ви виявились моїми близькими рідними, і це, безумовно, мені гріє душу, але право вирішувати, коли мені одружуватися, мабуть, я залишу за собою, – твердо стояв він на своєму. Цими словами він мене ще більше захопив, я навіть йому б зааплодувала якби руки не були зайняті, адже я теж не люблю коли за мене, щось вирішують. І, тим не менш, я вирішила не брати участі у цій дискусії в такому вигляді і потихеньку все таки втекла на балкон.

– «Куди ти поділася?», – раптом знову я почула його голос у голові. Мабуть, Ніку не хотілося виправдовуватись в такій делікатній ситуації самотужки.

– «Одягатися мені потрібно! Я ж не хлопець, щоб у такому вигляді розгулювати», – нагадала я йому, що була напівроздягненою, мабуть він вже звик до такого мого вигляду, але в мене це викликало дискомфорт.

– «Ааа», – відповів він, ніби тільки усвідомив той факт, що я дівчина. – «Тоді поспішай», – різко відповів він

– «Невже, дискусія вже встигла набрати небувалих масштабів, що в ній потрібна моя участь», – думала я, але все ж таки не віриться мені в це. – І взагалі, чому він такий грубий, я то тут до чого? – продовжувала я одягатися і обмірковувати те, що відбувається. На вулиці було прохолодно, тому в моїх інтересах було впоратися швиденько і повернутись всередину, хоч цього дуже не хотілося робити. – «Взагалі виходить, що після Нілли та Орна, Нік тут найважливіша персона, хоч про це ще мало хто знає. І заради влади, може і примусити мене до чогось такого», – від цих думок, у мене навіть щоки почервоніли, адже не сказала б, що я сильно проти, але тільки не так як це представлено зараз.

– «Не надумуй зайвого. Мені до влади серед драконів немає ніякого діла!», – раптом різким тоном він перервав мої роздуми і тим самим показав, що все чув.

– Та твою ж…, – не витримала я. – Скільки можна підслуховувати мої думки! Неможливо навіть подумати про щось, щоб цього не почули, – обурювалася я і навіть не помітила, що на балкон хтось вийшов. Хвала небесам, що я встигла одягнутися, бо це виявився Нік.

– Я не винен, що ти так голосно думаєш! – раптом сказав він із дуже серйозним обличчям. – І взагалі, я серйозно іноді ставлю собі питання, для чого в тебе є два вуха, адже прикрас ти практично не носиш. Чим ти взагалі слухала? Тим, на чому сиділа чи як? Про яку владу ти говорила? Я не зможу навіть заміняти тимчасово короля як мій дідусь, бо моя магія не є стихією, а вони тут навіть не королі! – нагадав він. – Жах! – видихнув Нік. – І цю жінку приписують мені до нареченої. Чим же я заслужив таке покарання! – сказав він, злегка посміхаючись, намагаючись перевести все жартома, але мене чомусь це зачепило.

– Наче я сильно щаслива роздобути собі такого нареченого. Може я й неуважно слухала, а може, просто забула, бо й так інформації було більше ніж лекцій в Альянсі. Але це теж не привід мене ображати. Це ж треба таке вигадати, доля звела. Твоя бабуся явно чогось не додивилася. У печатках, напевно, є якась відмінність і те, що вони схожі, це просто збіг! – сказавши це, я помітила здивування на обличчі Ніка, він явно не був готовий почути таке. – І наше уявне спілкування теж ні про що не говорить, от! – додала я. Не затримуючись на балконі, я повернулась до кабінету, голосно грюкнувши дверима, Нік за мною не пішов, мабуть чуття не дозволяє йому рушити з місця.

– Анніка, що трапилося, ви посварилися? – заметушилася Нілла, коли її чоловік справлявся з каміном і підкидав туди нову партію дров.

– Все як завжди, – огризнулася я, і при цьому сказала правду.

– Ось випий чаю, він заспокоїть нерви, тобі якраз корисно, – запропонувала вона мені. – Щоправда він, мабуть, вже охолонув, – раптом згадала вона.

– Нічого, і так вип'ю, – мені зараз було якось байдуже, якої температури мій напій. Я взяла чашку, але не зробила й ковтка, думала про своє. Чесно, мені хотілося плакати, але я намагаюся не показувати цього і триматись. Було прикро, від того, що я почула, і можливо більше від того, що я сама наговорила не подумавши. Адже мені дійсно подобається Нік, не просто як друг, я відчуваю до нього потяг, і яка різниця доля це чи ні, якщо до мене він відчуває те саме. Я продовжувала міркувати, коли відчула, що чашка в моїх руках якось дивно тремтить і видає дивні звуки.