Читати книгу - "Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк"

Великий візир Устреб-паша слухав скарги цього чоловічка з бігаючими очима і думав: от з яким лайном доводиться мати справу в великій політиці; але нічого не вдієш! Так воно завше! Магомет-Герай — слабовільний хан, ним командує сильна фігура — Шагін-Герай! Якби брати Магомет і Шагін трималися турецького боку, ліпшого хана й калги і не треба було б бажати! Але ж вони — проти Османської імперії та її влади в Криму! Отже, їх необхідно за будь-яку ціну скинути, знищити, розтерти з землею! І хто має розтерти? Джанібек? Та він взагалі — ніщо, а без Кантеміра — подвійне ніщо! А тут уже й Кантемір — полководець сильний, мудрий, жорстокий — нічого не може подіяти проти Шагіна й Дорошенка!.. Треба негайно слати велику підмогу!

І от десятитисячне військо пливе на Кафу, яка ось-ось впаде. Разом з цим військом їде новий хан — Джанібек-Герай.

…Джанібек-Герай не вийшов на берег. Він залишився на галері. Так порадив йому Кантемір — пожовклий, зігнутий після поранення в груди. Він весь час задихався й кашляв. Голос його шелестів, мов пергамент.

Разом з Кантеміром прибув на галеру й Абу Ахмад ібн Аль-Джасас. І виявилося, що Джанібек з ним давно знайомий і теж приятелює, як і каймакан, ба навіть великий візир Устреб-паша. Абу Ахмад ібн Аль-Джасас повідомив Джанібекові, що знайшов він тут, у Кафі, предивної краси ювелірний виріб, який обіцяв каймаканові для однієї дами надзвичайної краси. Так от, знайдення саме в Кафі такого дива є знаком, що й для Джанібека-Герая перебування в Кафі буде щасливим…

Але, хоч знак і був сприятливий, Джанібек-Герай висаджуватися в Кафі поки що не наважився.

Висадилися яничари й сипахи. Вулиці Кафи наповнилися військовими людьми в турецькій формі, які тут же кинулися добувати собі харч, питво і різні радощі. То тут, то там залунали розпачливі крики. Яничари й сипахи поводилися в Кафі, як на завойованій території.

Ніч була бурхливою. Ніхто в Кафі не спав. Наступної ночі кораблі з яничарами й сипахами підуть на північ від Кафи й висадяться біля підніжжя Карадагу — в тилу козацьких військ.

А вдень невелика частина сипахів зробить вилазку з обложеної Кафи проти козаків. Вийде їх п’ять сотень. Назад ніхто не прийде — Дорошенко зробить для них дотепну пастку, сипахи опиняться в оточенні, і їм залишиться або здаватися, або гинути. Сипахи вибрали останнє — вони, напевне, сподівалися, що їм допоможуть кіннотники Кантеміра, але ті вже знали, чим закінчуються подібні вилазки, і з Кафи носів не витикали.

Цього ж таки дня в розташуванні козаків появиться невідомий чоловік з Кафи. Він не зможе перейти через мури, а тому йому доведеться проплисти човником кільканадцять миль, перш ніж висадитися вдалині від турецьких вартових.

Яремко разом з Ляскалом і Цабекалом якраз патрулювали на березі, коли побачили, що з моря підходить човен. Чоловік у човні не злякався козаків, а навпаки, замахав їм руками.

— Яремку, — сказав Ляскало, — ти вмієш по-їхньому, так що давай бери цього бусурмана в свої руки й допитуй, чому він до нас пливе!

— Еге ж! — погодився Цабекало.

Але знання ні турецької, ні кримсько-татарської мови не знадобилося. Чоловік, вийшовши на берег, усіяний різнокольоровими камінчиками, тут же сказав:

— Добридень вам, козаки! Я — з Кафи! Мене треба негайно одвезти до Дорошенка!

Видно, був він з давніх невольників, які в Кафі здобули потім свободу, потурчилися та так і залишилися жити на кримській землі.

— Хто тебе послав? — тут же запитав Яремко. — З чим?

— А це я скажу тільки Дорошенкові, — весело дивлячись на Яремка своїми блакитними очима, сказав чоловік з Кафи.

— Та мало кому забандюриться побачити Дорошенка? — розсердився Яремко. — Кажи мені тут же: з чим й від кого?!

— Твоє прізвище — як?

— Ну, Ціпурина…

— Ото як буде гетьман Ціпурина та як він обложить Кафу, то я йому й скажу, з чим я й від кого. А зараз негайно вези мене до Дорошенка! Бо через кілька годин буде пізно!

— Ану, хлопці, обшукайте його, чи немає в нього ніякої зброї! — попросив Яремко Ляскала й Цабекала.

— Нічого в нього нема: ні пістоля, ні ножа, ні навіть хреста на грудях, — відповів через хвилину Ляскало й додав: — У, чортів бусурман!

— Еге ж! — додав Цабекало, — і як таких земля носить?!

— Носить поки що, — відповів чоловік із Кафи. Яремко дав Ляскалу й Цабекалу запасного коня, вони посадили чоловіка з Кафи в сідло й помчали на південь, до Кафи. А сам Яремко залишився патрулювати на березі. Мало що може ще бути? Може, ще хтось на човні припливе сюди й зажадає, щоб Яремко відвіз його до гетьмана чи полковника…

Ляскала, Цабекала й чоловіка з Кафи перестріли козаки з полку Мізерниці й тут же запитали:

— Куди? І хто це з вами?

— Це чоловік з Кафи. Висадився на берег. Треба негайно відвезти його до Дорошенка, — відповів Ляскало.

— А хіба ти не знаєш, що полковник наказав ще позавчора, щоб жодна миша й навіть муха без його відома тут не проходила?

— Знаю, — не змигнувши оком, відповів Ляскало, а сам подумав про те, що якось воно дивно: пан полковник віддає розкази,[48] про які знають тільки його наближені, а всі інші козаки й не знають. Їй-богу, щось тут негаразд! Коли воював торік Ляскало у полку Закривидороги, то там усе було йому ясно, а тут, у Мізерниці, все якісь загадки, таємниці, недомовки, натяки й бозна-що…

— Еге ж, знаємо, — підтримав свого товариша Цабекало і тут же подумав те ж саме, що й Ляскало: про те, що, їй-богу, щось тут негаразд!

— Ну, так поїдемо до полковницького куреня! — наказав старший з козаків.

— Хлопці, — сказав чоловік з Кафи, — нам треба поспішати, у нас надто мало часу!..

— Полковник надовго вас не затримає. Може, треба цидулу яку написати, щоб тебе до гетьмана допустили!

— От холера! — вилаявся чоловік з Кафи. — Тут треба якомога скоріше, а вони в киці-баби граються! Матері його ковінька!

— Ге-ге-ге! — засміялися козаки. — Обусурманився, а наших лайок не забув!

І всі гуртом вони поїхали до полковницького куреня.

…Полковник, довідавшись, що до нього привезли чоловіка з Кафи, тут же вийшов сам зі свого намету. Вуса, вигинаючись, мов два тонкі вужі, чіплялися за