Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

Коли вона ступила на сходи, що вели до її покоїв, біля дверей її вже чекав Каель. Його постать була непорушною, але в очах читалася тривога. Він підійшов, і, не кажучи ні слова, обережно взяв її за руку. Аурелія відчула знайоме тепло його долоні, яке завжди надавало їй впевненості. Він нахилився й ніжно торкнувся її губ. Її втома на мить відступила, поступаючись місцем відчуттю спокою та підтримки.

— Як ти? — тихо запитав Каель, коли їхні погляди зустрілися. Його голос був сповнений турботи, але водночас у ньому звучала стримана впевненість.

— Важко, — зізналася Аурелія, опустивши погляд. — Але я знала, що це буде необхідно. У нас немає іншого вибору, якщо ми хочемо зберегти мир.

Каель кивнув, стискаючи її руку трохи міцніше, ніби намагаючись передати їй свою силу.

— Ти зробила все, що могла, і навіть більше. Я бачив, як ти боролася за кожне слово. Ти сильна, Ауреліє. Але пам'ятай, ти не одна. Я завжди буду поруч із тобою.

Вона вдячно подивилася на нього. Його слова були простими, але в них відчувалася щирість, яка додавала їй впевненості. Аурелія знала, що її шлях буде ще довгим і складним, але поряд із Каелем усе здавалося трохи легшим.

— Разом, — повторила вона, піднявши голову. Її голос звучав твердо, хоча в очах ще залишалася втома. — Ми повинні змінити все. Це лише початок, але я вірю, що ми впораємося.

Каель усміхнувся ледь помітно, але в його очах з'явилася рішучість. Він не відпускав її руки, ніби нагадуючи, що вони справді разом. І в цю мить Аурелія відчула, що навіть найважчі битви можна виграти, якщо поруч є той, хто вірить у тебе беззаперечно.