Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Можна й так сказати. Але можеш, будь ласка, нічого про це не розпитувати. Я-я, потім сама тобі розповім, коли… коли буду готова. 

– Добре, я тебе зрозумів, можеш розповісти коли сама того захочеш – і він цілує мене в лоба.

Від його слів мені стало так добре, що сльози покотилися ще дужче.

– Ну чого ти, крихітко – почав мене заспокоювати.

– П-пр-просто… просто – почала я заїкаючись від слів – мені так добре з тобою, що мені навіть плакати хочеться, знаю це звучить як повна дурня, але…але це правда – Нокс мені м’яко посміхнувся.

– Я радий що нарешті ти говориш правду, хоч і таку, але якщо ти будеш увесь час ридати від того що тобі зі мною добре, я буду почуватися винним.

– Добре, я не буду – відповідаю витираючи долонями сльози.

– Я не забороняю тобі плакати Хмаринко. Якщо хочеш, можеш зараз розридатися як мале дитя, якщо тобі так стане легше. – він ще й досі нависав наді мною зверху і з цікавістю розглядав мене.

– Не дивись на мене зараз, я не гарна – він глибоко засміявся.

– Знову будеш затуляти мені очі, як і у ванній? Хмаринко, ти для мене гарна навіть і заплаканою, і заспаною, і навіть з малесенькою шмарклею під носом після ридання – весело підкреслив.

– О боже, чому ти мені не сказав про це раніше – мені стало так соромно, а він собі дивиться й сміється.

– І пропустити такий момент. Нізащо. Ти для мене завжди гарна моя Хмаринко, якою б ти не була.

– Навіть якщо раптом в мене виросло третє око? 

– Навіть якщо в тебе було третє око, я б і його любив – зі сміхом відповів. Нокс наблизився до мене в поцілунку і торкнувся моїх вуст, я відповіла йому у відповідь хапаючись своїми губами за його, обхоплюю руками його за шию. Нокс починає стягувати з мене сорочку і ми різко підскакуємо від несподіваного гучного удару об двері.

– Що це було? –  запитую. Дракон прислухається.

– Здається, це якась жінка… – не встигає він договорити, як із за дверей лунає відбірний матюк, прямо я б сказала вищого ґатунку і судячи з голосу це була Ненсі.

– Хмаринко, скажи, чому коли ми нарешті залишаємося на одинці щось відбувається? – трохи з кривою усмішкою говорить мені.

– Не знаю – сміюся голосно у відповідь – можливо це означає що ще не час або доля з нас так кепкує?

– Напевно – і ми обидва залилися голосним сміхом.

– Пані Маргарито, сніданок готовий, вставайте я вам допоможу одягтися… – до кімнати зайшла Ненсі застаючи нас двох лежачих на ліжку і сміючись до болю в животі – Вибачте що потурбувала, я зайду пізніше – і вона хотіла вже рвонути з кімнати, але Нокс її зупинив.

– Не треба, я зараз піду, все ж нам і справді треба поснідати. Так що не буду вам заважати – і він підводиться з мене забираючи все своє тепло, підхоплює свою сорочку з стільця і йде до вхідних дверей кидаючи наостанок – Побачимося в низу на сніданку, Хмаринко – і йде.

– Пані Маргарито, і що це тільки що було? – з гострою як лезо підозрою, глянула на мене Ненсі.

– А на що схоже?

– На те що, ви не послухалися моєї поради позбутися небезпечного дракона разом з його міткою.

– Ти занадто все перебільшуєш, він не такий вже й поганий – Ненсі лиш закотила очі.

– Ага, особливо після вчорашньої бійки. 

– Ой, та годі вже. До речі, що там так сильно гепнуло об двері? – на Ненсіному обличчі порожевіли щоки. Та що ж там таке сталося, що вона так реагує?

– Я не до кінця звикла до фізичного тіла, і деколи забуваю відчиняти перед собою двері і по старій звичці намагаюся проходити крізь них – сором’язливо відказала червоніючи ще більше, я ледве стримувалась, щоб не зареготати. Бо все ж, вони довго жили без фізичних тіл і деяких старих звичок складно уникати одразу.

– Добре, я зрозуміла. – й підводжуся з ліжка – До речі, а як там Єва?

– Оу, з нею все добре, робить маленькі успіхи у вимові і керуванням свого тіла, а ще вона просто сонечко! Ви знали що в неї чудовий смак на їжу й одяг! – з радісним вигуком нахвалювала Ненсі.

– Непогано як для першого дня життя.

– Так, але виходити в ролі прислуги їй ще зарано, все ж має свій власний капризний характер, та й роботу виконує не дуже добре, поки що все з рук валиться.

– Можливо їй ще потрібен час, щоб звикнути до скерипі.

– Скоріше всього – підтверджує, дістаючи з гардеробної новий комплект одягу. 

– А щодо вас з Лайоном? Як вам? – в неї підіймаються кутики губ.

– В нас все пречудово, особливо з нашими відчуттями… – і вона різко затихла. І що ж вона так почервоніла як помідор? 

– А що з вашими відчуттями? – хитро поцікавилася.

– Нічого! – різко відкинула. Оу, невже там щось таке відбувається, про що я ще не знаю? 

– Не-е-нсі-і-і – грайливо простягнула – і що ж там таке було, що ти так зашарілася? – підмигнула їй.

– Нічого такого не було, з чого ви це взяли! – збурено відкараскується.

–  А твоє обличчя говорить про протилежне. Може це стосовно нашого Лайона? – її обличчя набирається ще більшої фарби – Вгадала?

– Можливо. – сором’язливо зізналася.

– І як він тобі? Подобається?

– Ні!

– Невже він такий страшний, що тебе це так присоромило? – давлю на маленький важіль поки Ненсі на емоціях може бовкнути правду.

– Що? Ні він… він не страшний, ві-ін.. він доволі непоганий – заїкаючись відповіла.

– І це все? – давила на неї далі.

– Ну ще в нього гарні очі, особливо отой глибоко блакитний колір – трохи схвильовано розповіда.

– А ще?

– Зріст не поганий, статура – і тут Ненсі понесло, а я з задоволеною посмішкою чеширського котика уважно спостерігала за нею – він дуже дотепний, гарно жартує, але інколи так набридає, що хочеться його вбити! Має непогані риси характеру, завжди знає з якого боку треба підійти до якоїсь проблеми… – вона поступово затихла, уважно на мене дивлячись – Ні-і – протягнула вона – ви навмисне це тільки що зробили, щоб я вам все розповіла!