Читати книгу - "Том 10"

1 Статей (франц.).— Ред.

2 Посестри (франц.).— Ред.

3 Так роблять усі (італ.) — Ред'.

Койчу, чи вже перестала Ел. Г. боятись червеного Рака (а може, вже і самого Рака нема на світі?)?

Кланялись тобі твої «друзья детства», т. є. поклонились би, коли б у них шия або спина могла гнутись, але вони горді, привикли ще за часів Перуна^ щоб їм люди кланялись, а не вони людям. Знаєш, хто се такі? Баби камінні в ботанічному саду в Києві! Чи тобі нічого не нагадує їх ім’я? А я так рада була бачити їх! Мені згадалось, як ми з тобою Стрибогів і Даждьбогів представляли і багато-багато такого дитячого, милого. І серед усіх тих картин проходить енергічна світла постать дорогого, незабутнього дядька. Ай, Лідочко, невже правда, що хутко рік, як його вже нема? Часами мені мріється, що він десь є, там «за границею»... Все-таки ми і тепер похожі всі на обломки розбитого корабля... Одно тільки: не бачить він того, що діється і в вашій і в нашій стороні, добре томуг хто не бачить сього всього!

Бачила я тут одного молодого болгарина, «подающего надії», але хто його знає, як він справдить ті надії в Болгарії. Я йому навіть сказала, що хотіла б побачити його років через три в Болгарії, він спочатку не зовсім зрозумів мене, а потім, здається, трошки обрааився. Ти його побачиш в Софії, то можеш розпитати про мене і про нас всіх. Клісурський, певнеу досі теж дома; я чула, що він був у Петербурзі сей рік. Ну, пора вже кінчать, нема часу, я, знаєш, тепер пишу драму! (Excusez du peu! *), се вже не те, що мете! Чому не пише мені дядина і Рада? На Ваню я вже махнула рукою, хіба, може, тоді получу од нього листа, як рак свисне! Се тільки ти у мене статкуєш як слід моїй «бедненькой, толстенькой Лидочке».

Цілую тебе і мечки, малката і голямата2; бувай здорова!

Твоя Леся,

201. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

З серпня 1896 р. Колодяоюне 22/VII

Дорога моя Лідочка! Моя единственная старшая кузина!

Коли ти подумаєш по сих листах, що у мене в голові «не всі дома», то нема нічого дивного, бо я тільки недав-

1 Тільки і всьою! (франц.).— Ред.

2 Ведмедів, малих і великих (болг.).— Ред.

по вернулась із «сумасшедшого дома», куди їздила в гості до дяді Саші. Сашко кланяється всім вам і каже, що якби ти відновила з ним переписку, то він був би рад, але я думаю, що се «не витанцюється» у вас, для сього треба перше відновити знакомство, т. є. приїхати тобі в Росію і побачити всіх на свої очі, а то традиції вже занадто давні. Ти не нарікай на маму, що вона вам рідко пише, се зовсім не через те, що вона вас забула, а скоріш через те, що занадто живо пам’ятає всіх і все, пишучи до вас, вона завжди розстроїться і плаче, і журиться так, що бог з нею і з таким писанням. Вона без сліз не може бачить портрета дядька... Слава богу, тепер у неї якось трохи луччі нерви стали, а то зимою часто трудно бувало і їй, і нам з нею — дорого обійшовся той рік... Не диво теж, що я пишу частіш других, так і слід, бо раз — я з вами краще знакома, а друге — частіше всіх тепер держу перо в руках (держу його часом по цілих ночах, хоч се і не значить, щоб воно так уже багато написало).

Boules vagabonds усі в зборі, окрім найстаршої, т. є. папи, але і він, певне, завтра буде вже тут. До сеп-тября пробудемо тут, а там знов у Київ, я, впрочем, може, ще тут забарюся і довше. Ну, бувай здорова і не вважай сього листа за настоящий, але так тільки, тим часом. Цілую тебе, і Міусольца, і Ваню. Кланяйся там Цвєті.

Твоя Леся

Коли не можна прислать гравюр по пошті, то знайди оказію восени, пришли через якого болгарина, питаю-щогося наукою в Росії.

202. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

З серпня 1896 р. Колодяжне 22.VIІ

Дорога моя дядино!

Не вспіла почати Вам листа, як уже прийшлось кидати, то шити треба було, то приїхали гості; перше одні, а потім другі, а врешті приїхав Миша. Говорили ми, базікали довго, врешті порішили, що треба ж колись і спати іти, отож всі розійшлися, пішла і я в свій ермітаж, але, поки спать, хочу таки написати пару слів до Вас, щоб не задавнювати листа. Дуже я тронута тим, що Владая заставила всіх думати часто про мене. Взагалі, я не знаю, що тому причиною, а, здається, про мене у вас, і навіть серед софійських знайомих, зостались кращі спогади, ніж я заслужила. Дивно тільки, чому Владая не нагадує нікого Раді, щоб їй згадати часом: «От десь там у Росії живе тая Леся, що ми з нею два літа прожили у Владаї,— чи не написать би їй хоч два слова dans mes heures perdues?» 1

Чому Ви не пишете нічого з приводу наших запросин Ради в Росію до нас? Ми зовсім серйозно питали про се, і дуже нам жаль, що Ви не звертаєте на се уваги. Невже справді нам не суджено бачити кого з ваших хоч у гостях у себе?

Наші хутко писатимуть Вам. Папа тепер у Полтавщині, певне, приїхавши, напише Вам про Ваші справи щодо землі... Ох, вибачайте за такий дурацький лист, але завтра, знаю, що і такого не напишу за Мишею та за чужими людьми, уже і сьогодні жуки в голові гудуть од «галде-ния».

Цілую