Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

– Чомусь легше від твоїх слів не стає, – закочує очі Лисичка, а мені вже хочеться надавати їй за це по сідницям.

– Знаєш чому? Тому, що ти завжди морочишся там, де не потрібно.

– Ти вважаєш, що я маю тобі пробачити твої зради? Закрити на них очі? Не морочитися?

– Ми знову повертаємось до цієї теми? Ти визначся вже, тому що в мене складається враження, що ти вже не знаєш, до чого причепитися. Хочеш, щоб я пішов? –питаю в лоба, насилу стримуючи свій гнів.

– Так, – Олеся безглуздо задирає підборіддя.

– Відмінно. Я йду, сподіваюся тобі так буде спокійніше! – кричу я і виходжу з палати.