Читати книгу - "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999"

451

Останні дві цифри наведено на основі даних, поданих у: Spector. he Holocaus of Volhynian Jews. — p. 357–358; Pohl. Nationalsozialistische Judenverfolgung. — s. 385–387; і Eberhardt. Polska ludnosc kresowa. — s. 214. Інші підрахунки зроблено на підставі джерел, наведених у попередніх двох розділах, і даних радянського перепису 1959 р. Однією з причин, чому такій невеликій кількості волинських євреїв вдалося врятуватися, було те, що їх майже не депортували під час радянської окупації. Спектор наводить цифру у 500 осіб (с. 28).

452

Див. антропологічне та соціологічне дослідження: Babinski Grzegorz. Pogranicze polsko-ukrainskie. — Krakow: Nomos, 1997. — s. 114; Kloskowska. Kultury narodowe. — s. 188–189; див. також оцінку політолога в: Armstrong. Ukrainian Nationalism. — p. 219.

453

Розмови під час фестивалю «Лемківська ватра», Ждиня, Польща, 25 липня 1999.

454

Дані з праці: eczka specjalna J. W. Stalina / Cariewskaja. — s. 544. Див. також: Депортації / Сливка. — т. 2. — с. 22–23.

455

II/2110, AWKW; 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 69.

456

Підрахунки зроблено на основі даних, згаданих вище. Див. також підрахунки, підготовані неурядовою організацією «Карта» у Варшаві, які представлені у збірці: Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 8. — Warszawa: Karta, 2001. — s. 159; також: Motyka Grzegorz. Co ma Wisla do Wolynia // Gazeta Wyborcza, 23 березня 2001 p.

457

Lotnik Waldemar. Nine Lives. — London: Serif, 1999. — p. 14. Структурно схожі спогади допомагають зрозуміти, чому для євреїв подібний порятунок був неможливий. Див.: Skakun Michael. On Burning Ground. — New York: St. Martins, 1999. Хоча єврей Юзеф Скакун видав себе за польського татарина, втік до Німеччини як робітник і вступив до СС як литовець, його прикидання кимось іншим показує, перед якими непростими випробуваннями постали євреї. Належати до цієї групи на довгі роки на великій території значило лише одне — смертний вирок. Зазвичай євреї вирізнялись зовнішньо, розмовляли з особливим акцентом, були мало обізнані з християнськими обрядами, мало знали про роботу в господарстві чи життя просто неба, часто не мали непримітного одягу й дуже рідко знали, як поводитися зі зброєю. До того ж єврейські чоловіки були обрізані.

458

Cieslikowa Agnieszka. Prasa okupowanego Lwowa. — Warszawa: Neriton, 1997. — s. 163–164.

459

Ці випадки наведено у вид.: Motyka Grzegorz. ak bylo w Bieszczadach. — s. 456, 435 відповідно.

460

Це раз у раз постає в спогадах українців. Див., приміром,: II/2196/p, AWKW.

461

Як у випадку з біло- та чорношкірим населенням Півдня, що мігрувало на промислову Північ у США, очевидні культурні подібності були витіснені відчуттям необхідності заперечити їх і підважені привабливістю інших ідентифікацій. Пор.: Odojewski Wlodzimierz. Oksana. — Warszawa: woj Styl, 1999, i Faulkner William. he Sound and he Fury. — New York: Jonathan Cape, 1929.

462

Історію взято з кн.: Motyka Grzegorz, Wnuk Rafal. Pany i rezuny. — Warszawa: Volumen, 1997. — s. 8. Запрошення на Святвечір могли бути взаємними через те, що Різдво за західним і східним християнськими обрядами припадає на різні дні: 25 грудня й 7 січня відповідно. Для усвідомлення важливості Святвечора в «польській» культурі на сході країни див.: Odojewski Wlodzimierz. Zasypie wszystko, zawieje... — Paris: Instytu Literacki, 1973. Ця неймовірно цікава повість про міжвоєнні польсько-українські взаємини аж проситься до перекладу. Для нашого ж аналізу найкорисніше звернути увагу на вибір людей під час всеохопного конфлікту. Головним недоліком книги є недооцінка притягальної сили українського націоналізму. Її було заборонено в комуністичній Польщі.

463

Це очевидно із соціальної історії: Kenney Padraic. Rebuilding Poland: Workers and Communists, 1945–1950. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 1997.

464

Zieba Andrzej. Ukraincy w oczach Polakow // Teresa Walas (red.). Narody і stereotypy. — Krakow: MCK, 1995. — s. 95–104. Про державну політику див.: Sosnowska Danuta. Stereotyp Ukrainy i Ukrainca w literaturze polskiej // Ibid. — s. 125–131; i Lewandowski Jozef. Polish Historical Writing on Polish-Ukrainian Relations During World War wo // Poland and Ukraine / Potichnyj Peter (ed.). — oronto: CIUS, 1980. — p. 231–246. Див. також: Basarab John. Postwar Writings in Poland on Polish-Ukrainian Relations // Ibid. — p. 249; Szporluk Roman. he Role of the Press in Polish-Ukrainian Relations // Ibid. — p. 223; Babinski. Pogranicze polsko-ukrainskie. — s. 163; Kozak Stefan. Polsko-Ukrainskie dylematy i dialogi // Polska w Europie, 10 (1993). — s. 46. Протилежний підхід див. у кн.: her Philipp. Deutsche und polnische Vertriebene. — Go ingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1998.

465

Kesik Jan. Wojewodztwo wolynskie 1921–1939 w swietle liczb i faktow // Przeglad Wschodni, 4, 1 (1997). — s. 107–108.

466

Rozmowy przeprowadzone w Dobrej w czerwcu-lipcu 1997 / Popiel Jan (red.), 1997; Лист Яна Попеля до автора, листопад 1999 р.; 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 184–194; Siwicki Mikolaj. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. — Warszawa: nakladem autora. — t. 3, 1992. — s. 249–250; Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 328. Див. також: Babinski. Pogranicze polsko-ukrainskie. — s. 101; Slusarek Krzysztof. Drobna szlachta w Galicji. — Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 1994. — s. 161.

467

Див. відповідно: Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz Leon, Popek Leon (oprac.). — Okrutna przestroga. cz. II. Lublin: Polihymnia, 1998. — s. 351; i 11/2451/4, AWKW.

468

II/1758j, AWKW; Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz, Popek. — s. 473–475.

469

Див., наприклад,: II/737; II/1362/kw; II/17, AWKW. Частина поляків згадує про те, що їх врятували українці, про що вже йшлось у восьмому розділі.

470

Пор.: Stronska Anna. Dopoki milczy Ukraina. — Warszawa: rio, 1998.

471

Kuzio aras. Ukraine. — London: Routledge, 1998. — p. 111. Пор. загальнішу працю: Barford Paul. he Early Slavs. — Ithaca, N.Y.: Cornell University Press, 2001. —