Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

торкнулася до святого, кажучи: "Не жахайся, вибранче мій, це прийшла відвідати тебе, почута-бо була молитва твоя за учнів твоїх, про них молилася і про обитель твою, щоб не печалилися ні про що, бо віднині всім батата буде не тільки доки ти живеш, але й після твого відходу невідступно дбатиму за обитель твою, потрібне подаючи невсякно і зберігаючи та й покриваючи". Це сказавши, невидима стала. Святий же, ніби в запамороченні розуму, страхом і трепетом великим одержимий був і невдовзі отямився, знайшов учня свого, що лежав від страху, ніби мертвий, і підняв його. Він же кинувсь у ноги старцеві, кажучи: "Звісти мені, отче, Господа заради, що було дивне те видіння, оскільки дух мій ледве не розлучився від плоті моєї через яскраве видиво". Святий же радів душею, і сяяло лице його від невимовної тієї радості і не міг нічого іншого сказати, тільки мовив: "Потерпи, дитино, оскільки дух у мені мій тріпоче від чудесного видіння". І стояли мовчки й дивувалися. Невдовзі рече учневі своєму: "Дитино, поклич до мене Ісаака та Симона". Коли прийшли вони, оповів усе по ряду, як бачив Пречисту Богородицю з апостолами і що казала вона йому. Це почувши, радощів та веселості наповнилися, і всі вкупі відспівали молебня Богоматері.

Святий же всю ніч оту пробув без сну, осягаючи розумом милостиве відвідання пречистої Владичиці.

Учень його Симон, якого раніше згадував, досконалий у житті, був тоді еклисіярхом. Служачи якось преподобному божественну літургію, побачив вогонь, що блукав по жертвеннику й оточував олтар і служачого Сергія, і стояв святий у вогні з голови до ніг. А коли прийшов час причастя, взявся той божественний вогонь і, звившись ніби плащаниця, ввійшов у святу чашу, і тим причастився достойний святий служитель Сергій.

Жив же преподобний літа достатні у великій повстриманості та працях і багато чудес сотворив, і в старість глибоку прийшов, — було вже йому від народження літ сімдесят вісім. Провидів, що раніше шести місяців переставиться він до Бога, покликав братію і вручив старійшинство учневі своєму Никону, котрий хоч і в молодих був літах, але розум його сивиною цвів і в усьому житті наслідував учителю й наставнику своєму, Сергію преподобному. Того-ото Никона Сергій ігуменом поставив, а сам безмовний став. Вересня ж місяця у недугу тілесну впав і збагнув свій до Бога відхід, закликав і повчив достатньо братію. Благословення ж їм і прощення подав, в самий час відходу пречесних тайн причастився, і так святу свою душу віддав у руки Божі. Було ж лице його світле, не як мертве, а як у сплячої людини, що стало явним знаменням світлості його душевної і мздовоздаянням од Бога. І покладено було чесне його тіло в обителі, в якій чесно трудився. Після ж тридцяти літ відкрито було святі його мощі цілі й нетлінні, і до одеж його не торкнулося тління, пахтіння ж невимовне виходило, і численні сцілення болящим подавав. Та й досі від чесного його ковчега, як від джерела, витікають цільби всім, хто з вірою приходить; як і в житті своїм, так і після смерті великий цей чудотворець великі й без-численні творить чудеса у славу Христа, Бога нашого, йому ж бо честь і подяка вовіки. Амінь.

Житія преподобного отця нашого Сергія і багатьох чудес його осібна є книга, надрукована в царському місті Москві, у ній-бо поміж інших чудес святого є й таке: "Коли на Флорентійському людиновбивчому соборі, на якому багато благочестивих архієреїв та єреїв, котрі до латинського блуду пристати не захотіли, різними муками від римлян було погублено, один пресвітер з великоросійських країв, який ішов на той собор із Ізидором, митрополитом київським, котрий відпав потім від православ'я, було ж бо ім.'я тому пресвітеру Симон, так той численні скорботи та муки в темницях та кайданах за благочестя перетерпів від митрополита Ісидора-відступника. Звільнившися від вуз, радився із тверським послом Томою і втік із латинського міста в свою країну. Бувши ж у печалі великій і в недомислі в дорозі, якою незручно було йти, ліг трохи спочити й задрімав. І побачив старця чесного, який стояв над ним і, взявши його за праву руку, говорив: "Чи благословився ти від єпископа Марка Ефеського, який слідує стопам апостольським?" Він же відповідав: "Бачив, господине, дивного і міцного мужа і благословився я від нього", Старець же рече: "Благословенний той чоловік Богом, бо з суєтного того латинського собориська не здолано його ні маєтками, ні ласканнями, ані загрозою мук. Коли ти чув од блаженного Марка повчання і наказ, проповідуй, де йтимеш, усім православним, що приймають заповіти святих апостолів і заповіді святих отців семи соборів, і май розум істинний, щоб не звабитися. А про перехід шляху не печальтесь, я ж бо невідступно є з вами і приведу вас без печалі". Таке й багато іншого коли вирік чесний старець той, запитав його пресвітер: "Господине, повідж, хто ти є, гадаю, що від Бога посланий ти провести нас, котрі у відчай упали, з цієї чужої землі?" Відповів з'явлений: "Я є Сергій; його часом закликав ти, молячись, у молитві своїй і обіцявся ти прийти в обитель мою". Після того видіння збадьорився пресвітер, зрадів і сказав супутнику Томі, що бачив та чув. І пішли, веселячись, у путь свою, і невдовзі, за Божим покровом, і за молитвами заступника свого, преподобного Сергія, при здоров'ї щасливо досягли Російської країни, оповідаючи про поміч і явлення святого і, що чули від нього, переказували, і все, що було на Флорентійському соборі звістили" .

Ще тут згадати не зайве для теперішнього часу, в якому пребагато є від римлян гуджене й гонене святе благочестя, хай же бачать східної Церкви діти, що стовп церковний, преподобний отець наш Сергій і після смерті своєї собор Флорентійський за неправдивий показав і недоброзволив до римського марнотного змагання про віру; віра ж наша (за апостолом) "не в словах переконливої людської мудрості, але в доказі Духа та сили", тобто не в мудрості людській, але в силі Божій є.

У той-таки день святого мученика Пафнутія Єгиптянина, що в Діоклитіянове царство численні за Христа прийняв муки, нарешті розп'ятий був на фініці, звершивши страждання. У той-таки день пам'ять преподобної Євфросиніг Суздальської, що була дочкою святого мученика князя чернігівського Михаїла, батькам дарована явленням та обітницею Пречесної Богородиці, і у великій церкві Нечерській хрещена. Коли ж виросла і заручена була за зволенням батьків суздальському князеві Шині, молилася зі слізьми Пречистій Богородиці, щоб дала