Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Це двері зачинилися, – заспокоїв Скріраніель.

– Залишилося зовсім небагато, – пропищав Шафран. – Тільки попереду... обрив.

Ми дійшли до краю сходинок і завмерли. Під нами зяяла порожнеча. Я звільнила долоню від руки ельфа і сіла на сходинки. Внизу нічогісінько не було видно. Якесь буре каміння і все. Хтозна, може вони такі через розбитих, які, як і ми, йшли цим шляхом. Десь далеко чулося як краплі води зриваються вниз і булькають чи то в струмок, чи то в підземне озеро. Ельф сперся на стіну і задер голову вгору, ніби там була інструкція, як нам вибратися. І тут... ні, мені здалося. Тільки дохлятини й не вистачало. Хоча, дуже знайомий запах. На сходи поруч із моїми ногами лягли пазуристі лапи і показалися до болю знайомі намистини очей і рухливий чорний ніс.

– Блуксе, друже! – я не приховувала своєї радості: перед нами стояв брудний і щасливий фрімпсль.

– Руто!.. – очі Блукса стали вологими від сліз. – Я знав, що ми ще зустрінемося!..

Малюк хотів було кинутися мені на шию, але миттєво відсахнувся. Але я плювати хотіла на запах, згребла його в оберемок і пригорнула до себе. Маленький відважний фрімпсль, який допоміг нам із Кхиброю. Він не відбивався, погладив мене по волоссю.

– Ох, як же ти смердиш! – ну так, куди ж без мідячка Шафрана.

Блукс одразу вирвався і спритно зістрибнув, чіпляючись кігтями за стіну.

– Це Блукс, він нам дуже допоміг, – представила я малюка Рані.

– Скріраніель, – простягнув йому руку ельф.

Фрімпсль швидко потиснув її і швидко сховав руки за спиною. Він в усі очі розглядав ельфа.

– Який ви незвичайний, – з придихом видав він. – Ні в яке порівняння не йдете з Дітьми Сутінок. Руто, це твій чоловік?

– Ні, – тихо реготнула я, – друг.

– Шкода, – чомусь засмутився Блукс. – А що ти тут робиш?

– Я б хотіла дізнатися те ж саме в тебе, – нехай він першим відповість.

– Тітонька Іккхі попросила перевірити грибниці на цих стінах. Ось я і перевіряю.

– Але тут же немає грибів! – щиро здивувалася я.

– Пліснява – це ті самі гриби, – усміхнувся фримпсль. – Але взагалі-то, вони є. Ви їх просто не бачите. Тут ціла плантація стрибучок.

– Що за гриби такі? – здивувався Рані.

– Стрибайте донизу, – завзято підморгнув фрімпсль і з розбігу стрибнув. – Хо-хо! – луною рознісся його веселий голос.

– Стрибайте! – захекано підтвердив слова Блукса Шафран. – Вашому життю нічого не загрожує.

Ми з ельфом узялися за руки й стрибнули вниз. Я завищала від страху і заплющила очі. Ноги спружинили на чомусь холодному і пружному. Розплющивши очі, я побачила, що ми, як на батуті, підстрибуємо на великих увігнутих капелюшках бурих грибів. Так ось що мені з висоти здалося. Ого! Нам би таких у Курчаве або в академію. Радості не було б меж. Дітвора, та й адепти, скакали б на них із ранку до ночі. Ну, адепти навряд чи, а от у Курчавому – це було б цілою подією.

– Блукс, що це за диво? – віддихавшись, запитала я.

– Стрибучки, ми називаємо їх стрибучками. Для їжі вони не годяться, а ось для господарства або забави – саме воно. Білошвейки та модистки королівства купують їх у нас.

Рані допоміг спуститися вниз. Я поправила плащ і втупилася на фримпсля.

– Нам потрібно до храму Маруни, але спершу до хорошої гномської крамниці, де торгують артефактами. Якщо такої немає, то до хорошого гнома-артефактника.

Блукс задумався.

– Найвідоміші в усій країні Дітей Сутінків – крамниці панів Хурлапих. Ножі, трави, текстиль. Навіть ваш ельфійській крам є. Але що стосується артефактів – вони відмінні.

Хто б сумнівався! Здається, гномка не хвалилася, вони по всьому світу, Хурлапі!

– Проведи нас до нього, будь ласка, – склала руки човником на грудях я.

– Не безкоштовно, – ельф потягнувся за гаманцем.

– Я з друга грошей не візьму, – ображено підібгав губи фрімпсль.

– Дякую, Блуксе, – подякувала я малюкові.

– Накиньте каптури та йдіть за мною, – скомандував Блукс. – Підемо через Поля Кошмару. Блукс дістав ніж і відрізав шматок капелюшка стрибучки. Розділив його на дві частини та встромив у вуха. Потім дістав, підрівняв усе тим же ножем і сказав, щоб ми зробили те саме. І пояснив, що на Полях Кошмару живуть лурсли. Безтілесні сутності. Своїм шепотом наганяють страх на тих, хто туди потрапляє. Їхня мета – погубити жертву.

Приїхали. Як же я втомилася від пригод!

– Не дивуйтеся, якщо під ногами трапляться кістки або черепи. Сміливо йдіть за мною і не дивіться навсібіч.

– А мені, що робити мені? – запанікував фамільяр.

– Відродишся, – невдоволено пробурмотів Скріраніель.

 Рані вирізав нам прекрасні затички для вух. Я попросила ельфа, з дозволу Блукса, відрізати шматок гриба – у господарстві все знадобиться, і сховала його в сумці.

Поля Кошмару огортав сивий серпанок, дуже схожий на той, з якого з’явилася Маруна, тільки в темної богині він був чорним.