Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Іди геть, - попросила втомившись від суперечок.

 Сил немає, та й Руслана вже давно мала повернутися. Де вона ходить?

- Ні, - була дана мені відповідь, він піднявся і сів поруч. Взяв мою руку і в котре зрозуміла, що надто спокійно реагую на його доторки, попри те, як мене трясе від  доторків інших чоловіків.

- Просто розкажи, стане легше. Обіцяю.

Засміялася, як же все це безглуздо.

- І до багатьох дуреп ти так підкочував? - підперши рукою підборіддя, вивільнила руку.

Він важко застогнав. Щойно я вирішила, що він здався, мене схопили й посадили на коліна.

- Ти що робиш?! - заволала, коли він притиснув мене до себе і повернув обличчя. Билася, совалася і намагалася вирватися з такого невтішного становища.

- Така вперта, як і я, - дивитися йому в очі було важко, я тонула в них як в безкрайньому холодному морі.

Чому він такий серйозний, а обличчя так близько? Нахилився. Невже... Поцілує? Тільки не це! Затримала дихання, серце стиснулося в грудку. Але він усього лише торкнувся чолом мого чола. Я що, розчарована? Навіть плечі опустила засмучено, в чому немає ніякого сенсу. Він мені навіть не подобається, якого чорта?!

- Ти коли-небудь здасися мені? - зітхнув і дивиться в мої очі.

Під рукою голосно і швидко стукає його серце. Що я маю відчувати? Хто-небудь скаже, це взагалі нормально, що мені хочеться втекти? Нормально, що мене мучить думка: чи подобається мені сидіти в нього на колінах і бути в сантиметрі від його губ? Чи нормально насолоджуватися його запахом? Ну, останнє явно якась дурня. Чи повинна я щось відповісти йому? Він же явно збирається мене поцілувати, хоча я не розумію чому і навіщо. Врятуйте мене хто-небудь із цієї незручної ситуації, я гадки не маю що тут відбувається.