Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Ціла?

— Ага.

— Пішли звідси.

А мені дар показує, якщо ми відчинимо ті двері, через які виходити, потрапимо в портальну пастку. І краще почекати, поки нам двері відкриють і приберуть пастку, справ на п'ять хвилин. Але в піску є ще сюрприз дрібної нечисті. Несприйнятливої до магії. Я смикнула хлопця за руку і затягла на повітряну сходинку.

— Ти чого?

— Життя наші рятую.

Коли з піску вибралися павуки, Стів злякано пискнув.

— Я тобі життям зобов'язаний. Ця гидота жере жертву живцем.

— Знаю. А ще драконячий вогонь дуже добре їх випалює, ну або магічний вогонь. Але я щось втомилася.

Стів швидко зорієнтувався і пустив по піску хвилю магічного вогню. Більшу частину павуків він зміг спалити. Решта сховалися в піску. І хлопець ще занурив свій вогонь у пісок. З нього стільки павуків вилізло, що я тихо і злякано нявкнула і ледь до нього на ручки не залізла. Хлопець теж зблід, але продовжив випалювати павуків. А коли двері відчинилися, то ареною пройшла хвиля вогню, знищивши всіх павуків. Дар показав, що тепер безпечно і я опустила повітряну сходинку на пісок. Дракон міцно взяв мене за руку і повів на вихід.

— З тобою приємно працювати! — сказав він гордо.

Промовчала. Зараз мріяла тільки про те, щоб піти з арени і відпочити. Насамперед нас швидко обстежили і відпустили до кураторів. Лішкорт похвалив і дозволив повиснути в Алекса на шиї. Він розсміявся і погладив мене по спині.

— Молодець, — промурчав Алекс мені в губи.

У нього за спиною кашлянули.

— Вітаю! Ви добре впоралися, — похвалив нас зі Стівом його куратор.

Виявилося, що хлопець нікуди не пішов і відверто витріщався на нас з Алексом.

— Ліє, ти вже стикалася з цими биками? — запитав хлопець.

Довелося стати ногами на землю. При згадках про биків я поморщилася, а улюблений котик здригнувся.

— О, так, вона зустрічалася з цими биками. Якщо ви не проти, ми підемо.

Друг повів мене від драконів і завів у затишне місце. Ми нарешті поцілувалися нормально. Але навіть тут нас знайшов Гор і Дік із Реєм.

— Встигнете націлуватися. Ліє краще посидіти серед студентів, підтримати своїх, а то якось неввічливо.

Довелося повернутися. Хлопці мене теж привітали, з успішним проходженням випробування. Підбиття підсумків було сьогодні ж. Наша академія розділила разом зі столичною перше місце. І мене намагалися виштовхнути отримати кубок. Я шипіла і гарчала на хлопців. Бачила, що мені не варто виходити на поміст.

— Торін, йди ти за кубком!

— Ось уже кішка вперта.

Від драконів був Стів і пошепки поцікавився:

— А де Лія?

— Ледь очі мені не видряпала і ледь не стусаном сюди відправила.

Ректор, який нагороджував, це теж чув і лише ледь помітно посміхнувся. Він бачив, що я стою за спиною Лішкорта і щось йому розповідаю, а я розповідала йому своє ведіння і що нервую через це.

Хлопців привітали, вручили кубки і повідомили, що від нашої академії до столичної поїде найкращий учень, який не захотів виходити за нагородою академії.

— Не гарчи, — шикнув на мене Лішкорт. — Відпочинеш у столиці, потішиш драконів. Зараз не оголосили, але це всього на пару місяців, а потім їхній найкращий учень або кілька приїдуть до нас. Правда їх на початку року.

— Співчуваю я їм.

— Я теж.

— До речі, за бажання ти зможеш продовжити там навчатися.

— На кой?

— Як неввічливо, — усміхнувся магістр.

— Я вас знаю, ви знаєте мене. А там нікого знайомого!

— Тобі буде корисно з новими істотами познайомитися. А то ти трохи здичавіла у фортеці.

Тільки фиркнула. Алекс був за мене радий, обіцяв відвідувати навіть у столиці. На щастя дозволили з'явитися в рідній академії та зібрати речі й навіть конспекти. Друзі, дивлячись на моє кисле обличчя, усміхалися.

— Не сумуй, — сказала Сашка. — Тобі піде на користь, і потім ти ж повернешся, а за вітальнею ми доглянемо, не дамо її рознести.

Обійняла дівчаток.

— Мені вас не вистачало.

Цього ж дня мене переправили в центральну академію. Вона виявилася більшою за ту, до якої я звикла. Відчуваю, тут перевірятимуть мене на міцність. Ну що, хто не сховався, я не винна. Визначили мене на перший курс. На щастя, куратор там був інший, не Вілрок. Але теж із драконів, понад два метри зростом і богатирським розворотом плечей. Але після магістра Яліна мене вже нічим не здивуєш.

— Це точно вона? — пробасив куратор першого курсу, здивовано запитуючи у Вілрока — Щось дрібна і худа сильно.

— Вона, приглянь за дівчинкою кілька місяців.

— Помре ж... красива, але худа.

А я стою мовчки і немов не чую, що мене обговорюють. Територію оглядаю. Вона просто вражає уяву розмірами. Тут загубитися раз плюнути. Мене відвели до гуртожитку бойового курсу. Дівчат на першому не було, і мені навіть дісталася кімната цілком. Душ був на поверсі, загальний, як і санвузол. Мені не звикати, так було у фортеці в дідуся. Встигла переодягнутися у форму для тренувань, коли за мною зайшов хлопчина з першого курсу, представився Ірінтом, старостою і повідомив, що за п'ятнадцять хвилин у нас тренування на полігоні.

— Я готова.

— Оу, ти вже переодяглася. У нас там є роздягальня і душові, тож захопи з собою, у що переодягатися, і для душу. Потім форму зможеш у шафці залишати, вона буде очищатися і стане чистою.

— Зручно. Іринт, а як куратора звати?

— Магістр Шорк! — гордо повідомив хлопчина — А ти справді, найкраща зі своєї академії?

— Мені звідки знати, але послали саме мене до вас.

Магістр Шорк скептично оглянув мене і зітхнув:

— Що ж ти така худа...

— Торти на ніч не їм, на відміну від братців.

— Типу вони не такі жердини?

Похитала головою.

— Так-с кішечка, я маю розуміти, що з тобою робити, тож смуга перешкод у твоєму розпорядженні. А решта десять кіл! Почали!