Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мистецтво брехні, Агата Задорожна 📚 - Українською

Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мистецтво брехні" автора Агата Задорожна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 128
Перейти на сторінку:

– Не думаю, що ми зможемо його скласти, – відізвалася Меліса. 

Я похитала головою. 

– Вам і не потрібно. Але я обіцяю те ще видовище, тож якщо раптом надумаєш… 

Я змовницьки примружилася, і Меліса з Ївгою водночас нахилилися вперед. 

– Розповідай. 

І я так і зробила, а тоді лиця викладачів стали настільки задоволеними, наче я подрувала їм найкращі подарунки. І бачити маленьке, нешкідливе приниження набридливих студентів, певно, і справді було тим ще подарунком. 

*** 

Ярош вів мене засніженими стежками до факультету менталістики, насвистуючи під носа якусь мелодію. А я ж пригадала вже майже давню розмову із духом тоді, у підвалах факультету, і запитала про це чоловіка. Спершу лице ректора набуло виразу повного нерозуміння, але потім на ньому щось прояснилося, і Ярош кілька разів постукав себе по підборіддю, а тоді задумано сказав:

– Іноді ректори змінюються в академії частіше, ніж рукавиці, тож запам’ятати всіх неможливо. Але якщо він ще й не пам’ятає, коли саме загинув – тоді взагалі майже пропаща справа. 

– Але ж він менталіст! – вигукнула я, наче це мало все пояснити. На диво, Ярош кивнув. 

– Тільки дістався до цієї частини. На щастя для нас, в академії було всього два ректори менталісти за всю історію – і один з них був засновником, тож навряд чи це він. 

Я подумки погодилася – якби дух стирчав без діла у підвалах факультету вже не десятиліттями, а століттями, він би вже давно перетворився на лютого. Але знати, що Анірську академію заснував менталіст було… несподівано приємно.

– Тож, скоріш за все, це Лейґол Шелест, – підсумував він. А я ж застигла серед стежки з відкритим ротом. 

– Шелест?

– Певно, дідусь твоєї Ліни, – посміхнувся Ярош, а я відмахнулася – Ліна була не моєю, а Геністиною. Зрештою, вона вивчала цілительство. 

Я йшла задумано ще кілька хвилин, а Ярош простував поряд, міцно стискаючи мою долоню під тканиною свого плаща. Але потім раптом він спинився, і я зробила те саме, простежуючи його погляд. 

А тоді я голосно зітхнула, стискаючи зуби. 

Що ж, таки Меліса і Нозері мали рацію: студенти були відчайдушні щодо того, аби здати мені таки свої проєкти. 

– Ти тільки подивись на них, – прошепотів Ярош, аби не сполохнути двох хлопців, що по мотузці лізли по прямовисній стіні до мого кабінету. – Ну чи не дурні? 

Я примружилася, вдивляючись у фігури на стіні вежі. 

– Справді, – погодилася. – Але це твої дурні. Це ж бойовики. 

Ярош здійняв брови, а тоді нахилився трохи вперед. У його лиці з’явилося впізнання, і тоді він кинувся вперед, простягаючи руку, на якій вже заблищали чари. 

– Ройдер! Грем! Що ви витворяєте?

Від оклику ректора обидва застигли на мотузці, побоюючись ворухнутися – як наче так Ярош сплутає їх з мохом на камінні і залишить у спокої. Втім, нерухомими вони залишалися недовго: мотузки Вересового закляття досягнули їх та стягли зі стіни, обережно, але не надто м’яко опускаючи на землю – прямо до наших ніг. 

Я склала руки на грудях і наказала:

– Поясніть себе. 

Мотузка, по якій вони намагалися залізти вверх, піднімалася аж до вікна мого кабінету – зовсім поряд із вікном спальні, яке від чужих очей надійно приховувала ілюзія. 

Двоє студентів заборсалися на землі, сідаючи рівно. Їхні лиця почали бліднути ще тоді, коли вони почули Ярошів голос, а як побачили мене, то обидва взагалі перетворилися на білі полотна. 

Жодного з цих хлопців я не бачила на своїх заняттях взагалі. Та не пройшло й хвилини, як переляк і сором безслідно зникли з їхніх лиць, і вони почали обшукувати свої каптани. 

Зрештою обидва дістали листки, списані формулами, і два амулети, які й мали стати їхнім семестровим завданням. Все це вони протягнули до мене. 

– Ми просто хотіли віддати роботу, – пожалівся один з них. – А двері були зачинені! І там була змія! 

Інший покивав. 

– Вона мене ледь не вкусила! 

Я насупилася:

– Сподіваюся, цього не сталося? – запитала я стурбовано. Коли обидва в унісон захитали головами, я видихнула. – Хвала Кассандрі. Я вже почала переживати за Грозу – в неї чутливі зуби. 

Артефакти все ще були простягнуті до мене, і я взяла обидва, збираючись просто заховати їх геть принаймні до завтра. Але коли я торкнулася їх пальцями, не відчула навіть крихти звичного тепла, що йшло від амулетів, і насупилася. Та не встигла я нічого сказати, як Ярош за коміри підняв обох своїх студентів на ноги й суворо поцікавився:

– Тобто те, що пані Блекоти не опинилося на місці, вас взагалі не зупинило? 

Обидва опустили голови, але я знала, що у їхніх лицях не було й натяку на провину. 

– Ми думали, що вона спить, – нарешті пробелькотів один з них, і тоді інший, скоріш за все Грем, вдарив товариша ліктем у живіт, аби той стулився. 

1 ... 113 114 115 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"