Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Молодчина, — похвалила Тин, дістаючи пучку якоїсь схожої на мох речовини. Жінка стала розтирати її в пальцях, і Шаллан здалося, наче з моху здіймався димок. — Ти робиш успіхи. І ще: гадаю, нам треба придумати, як можна скористатися з твого хисту до малювання.

Дівчина уже приблизно уявляла, як саме той міг стати в пригоді: дезертирів, які просили в неї портрети, знову побільшало.

— А над акцентами працюєш? — запитала Тин.

Від розтирання моху її очі заблищали.

— Аякже, добродійко, — відказала Шаллан із тайленським акцентом.

— Це добре. До перевдягання перейдемо, коли матимемо більше ресурсів. Я перша сміятимуся з виразу твого обличчя, коли тобі доведеться вийти на люди, не покривши захищеної руки.

Шаллан умить притиснула лівицю до грудей.

— Що-що?!

— Я попереджала тебе, що буде нелегко, — сказала Тин, облудно посміхаючись. — На захід від Марата всі жінки ходять із непокритими руками. Якщо ти збиратимешся в ті краї, то муситимеш чинити так само, щоб не впадати в око.

— Це неподобство! — заперечила дівчина, заливаючись несамовитою барвою.

— Шаллан, це всього-на-всього рука, — промовила Тин. — Буря забирай! Які ж ви, воринці, святенники. Лівиця має достоту такий самий вигляд, як і правиця.

— У багатьох жінок груди не більші від чоловічих, — огризнулася та. — Але це не означає, наче вони можуть показатися на людях без сорочки, як чоловіки!

— Насправді на Решійських островах та подекуди в Ірі жінки часто ходять з оголеним бюстом — адже там спекотно. І всім до того байдуже. Мені й самій це до вподоби.

Шаллан затулила обличчя руками — одною покритою, а другою голою — щоб приховати, яке воно спаленіле.

— Ти просто провокуєш мене.

— Так, — погодилася жінка, посміюючись. — І це та дівчина, яка пошила в дурні цілу банду дезертирів і стала на чолі каравану?

— Для цього мені не треба було сновигати голяка!

— Твоє щастя, — відказала Тин. — І ти ще й досі маєш себе за досвідчену та світську особу? Ти ж паленієш просто від згадки про те, щоб оголити захищену руку. Хіба ти не розумієш, як важко тобі буде провернути будь-яку плідну аферу?

Шаллан глибоко зітхнула.

— Гадаю, ти маєш рацію.

— Показати оголену руку — не важче від решти речей, які тобі треба буде робити, ні на шквал, ні на легкий вітерець, — промовила Тин із відстороненим виразом на обличчі. — Я…

— Що-що? — не зрозуміла дівчина.

Тин похитала головою.

— Поговоримо про це пізніше. Там військових таборів іще не видно?

Шаллан звелася навстоячки на сидінні й затулила очі від сонця, що сідало на заході. На півночі виднілася імла. Небо застувала темрява сотень — ні, тисяч — багать. Від побаченого перехопило подих.

— Ми на місці.

— Оголошуй привал на ночівлю, — промовила Тин, не змінюючи розслабленої пози.

— На око туди всього-на-всього кілька годин їзди, — зауважила дівчина. — Ми могли б прискоритися, щоб…

— …прибути туди поночі й усе одно шукати, де отаборитися, — докінчила за неї співрозмовниця. — Повір мені: ліпше прибути вранці, свіжими.

Шаллан опустилася на козли й погукала караванника — юнака, який ішов босоніж поруч фургона. Ну й страхітливі мозолі він, певне, мав! Пішки не ходили тільки старші з-поміж них.

— Спитай у пана Макоба, якої він думки про те, щоб зупинитися тут на ночівлю, — звеліла юнакові Шаллан.

Той кивнув і побіг уздовж валки, обганяючи тихохідних чалів.

— Ти не довіряєш моїй оцінці? — запитала Тин здивованим, але веселим тоном.

— Пан Макоб не любить, коли йому вказують, що робити, — пояснила Шаллан. — Якщо стати тут на ночівлю — розумно, він, певне, сам запропонує такий крок. Здається, керувати в такий спосіб ліпше.

Тин заплющила очі і звернула обличчя до неба. Вона й досі тримала одну руку піднятою, відсторонено розтираючи в пальцях той мох.

— До речі, сьогодні ввечері в мене, мабуть, буде деяка інформація для тебе.

— Про що?

— Про твою батьківщину.

На цих словах жінка частково розплющила одне око. Попри її ліниву позу, з-під повік прозирала цікавість.

— Добре, — тільки й видобула Шаллан.

Вона старалася не говорити зайвого про домівку або про своє тамтешнє життя — як не розповідала своїй супутниці і про плавання та про те, що її корабель затонув. Що менше Тин знала про минуле Шаллан, то нижчала ймовірність, що вона здогадається, ким насправді була її учениця.

«Тин сама винна в поспішності своїх висновків щодо мене, — подумала дівчина. — А до того ж, хіба вона не навчає мене видавати себе за інших? Нíчого мені соромитися перед нею своєї брехні. Ця жінка бреше всім і кожному».

Від такої думки дівчина здригнулася. Тин мала рацію: Шаллан таки була наївна. Вона не могла не почуватися винною, навіть коли брехала неприхованій аферистці!

— Я очікувала від тебе більшого, — зауважила Тин і заплющила око. — Зважаючи на всі обставини.

Ці слова заінтригували Шаллан, і вона мимоволі засовалася на сидінні.

— Які «всі обставини»?

— То ти не знаєш? — відказала жінка. — Так я й гадала.

— Тин, я багато чого не знаю, — роздратовано промовила дівчина. — Не знаю, як виготовляють фургони, не знаю іріалійської мови і вже точно не знаю, як зробити так, щоб ти мене не дратувала. Хоча я намагалася збагнути й одне, й друге, й третє.

Тин усміхнулася, але очей не розплющила.

— Загинув веденський король.

— Ганаванар? Загинув? — Шаллан зроду не бачила не те що короля, а навіть їхнього великого князя. Вона була далека від політики й виявила, що доля монархії її не обходить. — То престол успадкує його син?

— Успадкував би — якби також не загинув. Як і шестеро великих князів Я-Кеведу.

Дівчина охнула.

— Кажуть, це робота Вбивці в білому — шина, який убив алетійського короля шість років тому, — тихенько промовила Тин, так само не розплющуючи очей.

Зробивши над собою зусилля, Шаллан поборола збентеження. Її брати — чи все з ними гаразд?

— Шестеро великих князів? А хто саме?

Ця інформація могла підказати, як поживає їхнє князівство.

— Точно не знаю, — відказала Тин. — Ял Мала та Евінор стовідсотково мертві, а з ними, певне, й Абріал. Одні загинули до нападу, інші в процесі — але напевне мені невідомо. Нині з Веденара складно отримати хоч якусь достовірну інформацію.

— А Валам? Він досі живий? — поцікавилась дівчина.

Валам стояв на чолі її рідного князівства.

— У повідомленнях зазначали, що він веде війну за престол. Сьогодні ввечері мої інформатори телестилеграфують мені. Можливо, я ще матиму для тебе звістку.

Шаллан відкинулася на сидінні. Король загинув? Війна за престол? Прародителю бур! Як їй дізнатися, що з родиною та маєтком? До столиці від них було далеченько, але якщо війна спалахнула по всій країні, то могла докотитися і до їхньої глушини. Сконтактувати з братами було нелегко: її телестиль затонув разом з «Усолодою