Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Казки про богатирів та лицарів 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

385
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казки про богатирів та лицарів" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 119
Перейти на сторінку:
ніхто не переважить.

— Де ж той перстень, скажи мені, а то я тобі голову здійму.

Вона йому сказала, він того персня взяв і пішов собі. На другий день мусить же вона виходити на вагу. Не хоче, але йде. Народ плаче. Викликає король:

— Хто дочку переважить, той зятем буде.

Ні один не міг визватися. Визивається хлопець.

— Можеш ти з моєю дочкою на вагу ставати?

— Можу.

— Як переважиш, — каже, — мою дочку, даю тобі всю мою землю.

Стає він на вагу — і пішла дочка угору, а він униз.

— Зятю мій милий, — каже король, — одпускаю тобі дочку мою і всю землю мою!

На другий день повінчалися, побралися, король своє королівство віддав, а жінка йому і каже:

— Усюди йди, тільки не ходи до тих дверей, що личком зв’язані.

Пробув він рік, не заглядав у тії дверці, уже дав йому Бог і сина. На другий рік не втримався він і таки заглянув у тії двері — аж там змій на гаку за язик повішаний. Він подумав, що, певно, який його швагер — треба відчепити його. Як відчепив, а змій — до його жінки!

— Друже ти мій милий, нащо тобі було його відв’язувати? Тепер я не твоя, а ти не мій!

— Бог знає! — каже. — Є у мене швагри — стануть нам у помочі. Живи з ним, жоно моя, і запитай його, де його душа.

Вертається вона до нього назад.

— Ти ж, — каже, — милий, був перш мені і тепер будеш моїм мужем, тільки скажи, де твоя душа?

— Глупая ти, жінко! Онде череда ходить, там бугай — золоті роги, там душа моя.

Вона сказала зарізати того бугая і шукати душі. Шукали, шукали і не найшли. Виходить вона до свого рідного мужа і плаче.

— Не плач, — каже, — питай його, де його душа?

Вона знову питає — він сказав на барана з золотими рогами. Звеліла вона зарізати того барана, шукали-шукали, нема душі! Вийшла вона до мужа і плаче.

— Чого та плачеш?

— Душі, — каже, — нема.

— Не плач, краще іди та попроси його, то він тобі скаже, де вона.

Пішла вона, почала просити дуже добре змія, але він думав, що душі його ніхто не найде, і каже:

— Глупа ти, жінко! Хто мою душу найде?

— Але скажи, муже мій. Скільки з тобою я жила і живу, а ти мені правди не кажеш?

— Моя душа далеко, у морі глибоко, там є стовп залізний на дванадцять сажнів, під стовпом дірка, в дірці яйце — там моя душа.

Вона вийшла до свого рідного мужа і розказала, де його душа.

— Муже ти мій милий! Як ти дістанеш? Дванадцять сажень залізний стовп, під стовпом дірка, в дірці яйце, а в яйці його душа.

— Не журися, жоно моя милая! Дістану!

Пішов він понад морем і ходив рік — не найде.

Сів він над морем та й плаче. Але збігло йому у голову, що швагри стануть йому у пригоді. Викресав огню, присмалив пір’я — прилітають усі три. Він шапку-невидимку скинув:

— Ей, швагри мої, станьте мені у помочі!

— Нащо ти, швагре милий, жінки не послухав? Нащо ти його спустив з гаку?

— Я думав, що може з вас який.

— Чого ти хочеш?

Він — каже:

— Два роки прошу, щоб жона питала, де його душа, — каже його душа у морі, там, — каже, — є стовп залізний, під стовпом дірка, а в дірці яйце — там душа. Так я оце цілий рік ходжу і ніяк не знайду. Може, ви знаєте де?

— Ні! — кажуть, — не знаємо!

А той, що дванадцять голів має, каже:

— Я знаю, ходімо ми над море, там будемо шукати!

Прийшли всі три, а він четвертий. Як дмухнув старший — розлилася вода, не видно стовпа, дмухнув другий — ще не видно, як дмухне той, що з дванадцятьма головами, — розмилася вода і видно стовп. Як ухватили його так і витурнули звідти. Стали дивитися, найшли дірку і в дірці яйце. І кажуть йому:

— Бери ти ото яйце з собою і йди просто до змія, і як буде він тебе питати: чи будеш битися, чи будеш миритися, то ти кажи: будемо битися! Як станете битися, то кинь яйце, щоб розбилося, то він і пропаде.

Приходить він до змія. Той схопився до нього:

— Будемо битися чи миритися?

— Ну, — каже, — будемо битися!

Як стали битися — той забув, що яйце в нього є — змій убив його по коліна в землю, а він змія — по кісточки. Бачить він, що з сили вже вибився, згадав про те яйце, як кине те яйце об землю — яйце розбилося, змій пропав, а він остався на королівстві.

Про стрільця

Був собі один стрілець і мав одного сина із роду. Більше йому не було як сім років. І пішов він у ліс стріляти, і жодної птиці не стрілив, аж одного зачепив такого, що й не бачив ніколи. А то був перший змій. Він стріпнувся та й сів на дереві і говорить до стрільця:

— Ну що, — говорить, — стріляй!

А той злякався. Змій — каже:

— Стріляй! Коли ти перший раз наважився стріляти, стріляй і у другий.

Коли той вистрілив, змій і розсміявся. От той налякався так, що не пам’ятає нічого. От змій знову став птахом, та й знову каже:

— Стріляв ти двічі, стріляй утретє, так будемо тепер споритися.

Коли той у третій раз вистрілив, той аж упав, увесь ліс завернуло, — знову стрепенувся і став змієм, паном став у чоловічому стані. Стрілець став і руки опустив.

— Ну, — говорить змій, — що буде з нами, стрілець? Чи будемо битися, чи миритися?

— Будемо миритися.

— Ні, — говорить змій, — будемо битися, бо ж ти мене перший чіпав.

— Та то я з дурної голови, прошу пана, — каже.

— Сідай, — каже змій, — на мене.

Той боїться.

— Сідай, — каже.

Мусів сідати. Тоді виніс його на дерево, а потім так, як сидів, та й пустив його… Той як упав, то й кості розсипалися стрільцю. Тоді знову у другий раз сідає, той пускає його удруге знову. Тоді кості його узяв зібрав і знову зробив чоловіком.

— Ну, стрілець, — каже, — що буде: чи будемо битися, чи миритися?

— Будемо миритися.

— Е, ні, — каже, — ти мене не на добро зачепив, щоб миритися. Сідай у третій раз.

Тоді пускає його знову на землю. Стрілець летить. Убився зовсім на смерть. Тоді знову у третій раз оживив його.

— Ну,

1 ... 113 114 115 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки про богатирів та лицарів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки про богатирів та лицарів"