Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Закляття відьмака 📚 - Українською

Читати книгу - "Закляття відьмака"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закляття відьмака" автора Юрій Григорович Логвін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 117
Перейти на сторінку:
що то привиди приспали дурманом сторожу й повитягали з комори срібло-злото! Особливо тому люди повірили в чародійство, бо коли зайшли нагору, до бояринової опочивальні, то в нього в скрині лежав людський кістяк, вбраний у сукню жінки Білого Лицаря!.. А вранці після того запаморочення люди знову зайшли до будинку боярина Сергія, і вже ні кістяка, ні черепа, ні сукні не було!.. Неправда — все те влаштували пси Білого Лицаря. Власне, один з них — найхитріший і найспритніший, венецієць Мікело. То він дурманним порошком засипав багаття. Він і допоміг Білому Лицарю загарбати німецьке золото. Те саме золото, за яким він полював аж від самих німецьких земель.

Я не знаю, скільки гривень золота вони взяли. І ще вони наші старосвітські скарби взяли, а такі, яких вже ні в кого ніде по скарбницях немає. І барми, і рясна, і колти княжеські, і перстені, обручки, златоглави-пояси ковані, агатові печатки та хрести натільні!!!

Проте не дав Бог тішитися Лицареві усім цим добром. Його небавом отруїла ключниця. Коли вона взнала, що скарб боярина Сергія в лабетах Білого Лицаря, то стала така запобіглива та ласкава, що він не міг нарадуватись. Вона ж у найкращої відьмачки-лікарки викупила найдорожчого дурману та зілля, що найосоннішого чоловіка робить ярішим за жеребця. І так його тим нагодувала, так обласкала, а коли ще й дурману дала, то він їй сказав, у якому гаю і де сховано бояринове золото. І дав ключа від своїх скарбів. Бо до того вона ключа не мала, хоч і була ключницею! Він їй сказав: «По-перше, я тобі вірю! А по-друге, навіть як ти і вкрадеш із моєї скрині, то в мене в стократ є проти того золота! Цей схизматик недарма поклав усіх своїх байстрюків — найбільший міх золота з усього ордену саме йому дістався! Але, видно, він заборгував своєю удачею нечистій силі. От вони і прибрали його до себе! А нам здобич!»

Так і досі не можу зрозуміти — невже він справді вірив, що боярина Сергія замордували привиди?! Може, тому, що в його голову не вміщалося, що можна найбагатшу людину в Києві задушити і все в домі — і срібло, і злато, і каміння, і зброю — лишити незайманим?!! Їй же Богу, я думаю, що то в нього саме через такі думки була віра в привиди!..

І от серед ночі, коли вона його обпоїла, вже цього разу смертельно, вони удвох — небіж Лицаря і ключниця — полізли в комору. Відчинили одну скриню, а в ній тільки дрібна монета, сміття. Дєньги татарські, московські та лівонські шилінги. А ні одної калити із празькими грошима, ні жодного гамана із угорськими немає! Стоять вони і сперечаються, чи то навмисне їм Білий Лицар' підстроїв, чи хтось до них побував і пограбував скриню раніше, ніж вони до неї дісталися.

Сперечалися вони, сперечалися та й не почули, як Білий Лицар до них підібрався. Всю їхню розмову почув. Все йому прояснилося. І кинувся він на змовників і вдарив красунчика у стегно. Та тому що Сусанна, ключниця, його обпоїла отрутою, то вже тієї твердості не було в руці. І він попав йому в стегно, хоча все ж добре потнув єломанню! Ще й через рік кульгав і час від часу хворів. Але Білий Лицар був отруєний зіллям і вже був не той знаменитий рубака. Тому ця паскуда змогла схопити ослін і вдарити ним в горло. Якраз у яблуко! Білий Лицар захитався. Сусанна вхопила якусь там зброю і вдарила свого підстаркуватого коханця у бік. І теж добре попала. Він відступив, а що був обпоєний, то в голові його не було твердості. І зі страху, дурний геть від зілля, він кинувся тікати!.. Його кухарчук тим часом встав серед ночі, щоб перевірити, як тісто підходить. Хотів пампушки з часником на сніданок спорядити. Почув він той гармидер у домі. І йому наче якийсь внутрішній голос сказав — чиниться злочин. Тому він вискочив із кухні не з порожніми руками, а з найбільшим колієм! Він до дому, а на нього вивалився Лицар та й шаблею сіконув. І зачепив кухарчука по лобі. Так — злегка і навкіс. Тільки шкіру розтяв. Ну, крові приснуло. Але так, подряпина, не рана. А кухарчук згарячу його колієм з калюхи. Смертельна рана! Тут у Білого Лицаря голос видобувся, і він сказав кухарчукові, що його зрадила ключниця, разом із своїм коханцем, Лицаревим небожем, збиралась пограбувати і вбити. Кухарчук хотів покликати людей, щоб схопити підступних злодіїв. Та Лицар сказав йому, щоб він тікав мерщій. Бо не хоче прижиттєвої ганьби, що пригрів у своєму гнізді цих смертельних гадів. Крім того, якщо кухарчук потрапить до стражників, то з нього вичавлять зізнання, наче він сам і забив Лицаря!

І тоді йому, поспільній людині, доведеться відповідати перед воєводським судом. І його чекає меч ката або зашморг. Треба тікати кухарчукові. І дав йому перстень свій як знак для свого старого наставника, теж лицаря. Щоб він у себе переховав кухарчука, поки вщухне вся ця веремія…

Я ж гадаю — Лицар знав воєводських катів, знав, що вони так притиснуть хлопця, що той все визнає, що йому вони самі й скажуть! А те, що він дав перстень — охоронний знак для старого Лицаря, свідчить, що він признав у кухарчукові свого байстрюка. Видно, повипитував його про все чи якісь інші сліди вивідав і розгадав. І зрозумів: кухарчук — то викрадений син його служниці… Він, Білий Лицар, видно, і сказав Ількові, де схований золотий скарб. Бо інакше нічого б не вийшло!.. То дарма патякали, що коли Ілько спіймав Сусанну, то вона йому і виказала схованку! Бо якби Сусанна знала місце золота, а не просто гай, в якому скарб закопано, то хіба б вони із небожем не заволоділи б скарбом і не втекли світ за очі? Хоча б у Галичину чи за Карпати-гори? Адже і там наша мова і наша віра. А з таким золотом не пропали б! Звичайно, ризик завжди є, що в чиїсь пазурі потрапиш. Але ж

1 ... 113 114 115 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закляття відьмака», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закляття відьмака"