Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пастка-22 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка-22"

1 161
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка-22" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 114 115 116 ... 154
Перейти на сторінку:
одягу, і отримував більшу насолоду, ніж від любощів з усіма тими бадьористими, голими розпусницями в Римі. Часто вони ходили на пляж серед ночі і не кохалися, а просто лежали і тремтіли між покривалами, пригорнувшись одне до одного, щоб захиститись від свіжої, вологої прохолоди. Чорнильно-чорні ночі холоднішали, а зорі виблискували, мов дрібні крижинки. На примарній місячній доріжці погойдувався пліт і, здавалось, відпливав удалину. Виразний подих холодів чувся в повітрі. Льотчики в інших наметах почали будувати грубки і впродовж дня заходили до Йосаріана помилуватись на творіння Орра. Сестра Дакет радісно трепетала, помічаючи, як Йосаріан не може втримати рук при собі, коли вони залишаються вдвох, хоч вона не дозволяла йому лізти в її трусики серед дня, якщо хтось міг це побачити, навіть тоді, коли цим єдиним свідком була сестра Крамер, що сиділа по той бік піщаної дюни з осудливо задертим носиком і вдавала, ніби нічого не бачить.

Сестра Крамер перестала розмовляти зі своєю найкращою подругою сестрою Дакет через її зв'язок з Йосаріаном, але вона й далі усюди ходила за сестрою Дакет, оскільки сестра Дакет була її найкращою подругою. Вона не схвалювала поведінки Йосаріана та його друзів. Коли вони вставали і йшли купатися разом із сестрою Дакет, сестра Крамер теж вставала і йшла купатися, але тримала ту саму десятиярдову дистанцію і вперто мовчала, засуджуючи їх навіть у воді. Коли вони сміялись і хлюпались, вона також сміялась і хлюпалась; коли вони пірнали, пірнала й вона; коли вони запливали на піщану косу і лягали відпочити, сестра Крамер теж пливла на піщану косу і лягала відпочити. Коли вони виходили з води, вона теж виходила, витирала плечі рушником і всідалася віддалік, на своє місце — спина випростана, вінчик білявого волосся сяяв у сонячному промінні, немов німб. Сестра Крамер була готова знову заговорити з сестрою Дакет, якщо та покається і попросить пробачення. Сестра Дакет воліла нічого не міняти. Уже віддавна їй хотілося дати сестрі Крамер ляпанця, щоб та заткнулася.

Сестра Дакет вважала, що Йосаріан — чудовий, і вже намагалась його змінити. Вона любила дивитись, як він дрімає, лицем униз і обійнявши її однією рукою, або як сумно дивиться на безконечні, сумирні, нечутні хвилі, що, мов грайливі цуцики, вистрибують на берег, легенько шарудять піском, а тоді квапляться назад. Вона не хвилювалась, коли він замовкав. Вона знала, що не набридає йому, і старанно полірувала чи фарбувала собі нігті, поки він куняв чи про щось роздумував, а уривчасті струмені теплого пообіднього бризу ніжно вібрували над поверхнею піску. Вона милувалася його широкою, довгою, мускулястою спиною із засмаглою, бездоганною шкірою, їй подобалось раптово розпалювати його, обхопивши вустами його вухо і провівши рукою вздовж його тіла. їй подобалося дражнити й мучити його до настання темряви й аж тоді вдовольнити його. А потім палко поцілувати його за те, що дарувала йому таке блаженство.

Йосаріан ніколи не почувався самотнім із сестрою Дакет, котра прекрасно знала, коли прикрити рота, і була в міру вередлива. Широкий, безмежний океан непокоїв і мучив його. Поки сестра Дакет полірувала собі нігті, він зі скорботою думав про всіх тих людей, що знайшли смерть під водою. Напевне, їх було вже понад мільйон. Де вони тепер? Яка черва з’їла їхню плоть? Він уявляв собі жахливу безпорадність людини, яка вдихає воду кварту за квартою. Йосаріан стежив за рибальськими човниками і військовими катерами, що снували туди й сюди на горизонті і здавалися йому нереальними; важко було повірити, що на борту— люди нормального зросту, які завжди кудись пливуть. Він глянув у бік скелястої Ельби, і його очі машинально почали шукати вгорі ту пухнасту, білу, схожу на редьку хмарину, в якій зник Клевінджер. Він придивився до імлистого обрису узбережжя Італії і згадав Орра. Клевінджер і Орр. Куди вони поділись? Якось на світанку Йосаріан стояв на пристані і дивився на замшілу круглу колоду, яку несло до нього припливом, і раптом усвідомив, що це потопельник із роздутим обличчям; то був перший небіжчик, якого він побачив. Жага до життя охопила його, і він спрагло потягнувся до сестри Дакет, щоб припасти до її тіла. Він з острахом приглядався до кожного пливучого предмета, боячись розпізнати в ньому огидні рештки Клевінджера чи Орра, готовий до найгіршого потрясіння, та не до такого, як завдав йому одного разу Маквот, котрий зненацька ввірвався зі своїм літаком у поле зору, виринувши зі спокійної далечі, і з немилосердним ревом, виттям і гуркотом понісся над узбережжям і над хитким плотом, на якому ясноволосий і блідий Малий Семпсон, кістлявість його оголеного тіла помітна навіть здалеку, по-блазенськи підскочив, щоб торкнутись літака рукою, саме в ту мить, коли через якийсь примхливий порив вітру чи незначний прорахунок літак Маквота трохи опустився — якраз настільки, щоб пропелером розрубати Малого Семпсона навпіл.

Навіть ті, кого не було на березі, з усіма подробицями пригадували, що сталося далі. Коротеньке, тихеньке «цт!» виразно просочилось крізь руйнівний, оглушливий рев моторів, і лише дві бліді, кощаві ноги Малого Семпсона, якимось чином зв'язані між собою волокном біля закривавлених, урізаних стегон, простояли як укопані на плоту, здавалось, цілу хвилину, а то й дві, перш ніж нарешті звалились у море зі слабким, лунким плюскотом, перевернувшись догори дриґом, так що тільки гіпсово-білі ступні Малого Семпсона з гротескними пальцями стирчали з води.

Пляж перетворився на страшне пекло. Сестра Крамер раптом з'явилась невідомо звідки й істерично ревіла на грудях Йосаріана, а він обійняв її за плечі та втішав. Другою рукою він підтримував сестру Дакет, котра також тремтіла і схлипувала в нього на грудях, її тонке видовжене обличчя було бліде як смерть. Усі заметались по пляжу, і чоловіки верещали, мов жінки. В паніці люди стрімголов кинулись до своїх речей, пригинаючись і скоса позираючи на кожну лагідну, спінену хвилю, ніби вона от-от приб'є до їхніх ніг якийсь бридкий, червоний, моторошний орган — печінку або легеню. Ті, хто був у воді, відчайдушно рвалися до берега, в поспіху забуваючи, що можуть плисти, стогнучи, крок за кроком посуваючись уперед, мовби проти різкого вітру, стримувані у своїй втечі густим, липким морем.

Малий Семпсон випав дощем. Ті, хто помічали краплі його на своїх руках чи грудях, сахалися з жахом і відразою, немов намагалися вискочити з власної ненависної шкіри. Люди безладно кинулися навтьоки, озираючись з мукою і жахом в очах, наповнюючи густий, тінистий, шелесткий ліс своїм кволим хеканням та зойками. Йосаріан нестямно гнав поперед себе двох

1 ... 114 115 116 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка-22"