Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Стабілізація

        Останню годину в лікарні ледь витримую, вже й не згадаю за собою такого. Що з моїми відчуттями діється? Знаю, що їжі принесла раніше з запасом дні на три, щоб пригостити інших вистачило. Але питаю: "Може ще щось прихопити?" просто заради відповіді коханого.

— Мене не випустять( Вантажівка з продуктами приїхала, на розвантаження дали лише четверо чоловік, то до вечора буде. 

    Стає зрозуміло, чого так потребувала звістки, бо прийшли б і "поцілували паркан". Розчаровуюсь, бо не побачу.. Андрій встиг тільки поспати після добового чергування і ні хвилинки вільної.. Але ввечері сам виходить на зв'язок в кращому настрої, активно розпитує про наші справи. Я радію, що послідовність: улюблена їжа, емоційне розвантаження, сон, їжа,  фізичне навантаження так швидко пішла йому на користь. 

— Це мене мотивує, додає впевненості в собі. Я найміцніший тут, — сам відмічає Андрій.

      Не дарма нас Всесвіт звів. Якби ми не з'явились в його житті, то в цій ситуації хвилювання за бабусю, яку не пускають провідати, і перебуваючи серед чужих людей, чи не схопився б він знов за якусь гидоту, щоб заспокоїтись? Навіть те, що не відпустили можу розцінити як тренувальну ситуацію перед майбутніми викликами, які ми таким чином тренуємось разом проходити. 

—  Рада, що тобі сподобалось завдання. Навіть не сумнівалася в твоїй силі. Знаю я таких хлопців. Без силових тренувань в спортзалі не живуть. А ще ретельно стежать за харчуванням. І жодних шкідливих звичок) — навмисно довершую образ міцного спортсмена, який моєму коханому цілком підійшов би.

— А я став залежним від цигарок..

— Щось дуже швидко. То ти вирішив знищити свої легені? Вони тобі не потрібні?

Без цигарок вже не живеш? І скільки в день тепер? 

Тобто вибір між мною і цигарками зроблено? — Закидала питаннями для роздумів, не вимагаючи відповіді.

           А наступного, суботнього, дня Андрія нарешті вперше пускають у звільнення. Бо вранці в неділю він з десятьма іншими людьми відправляється в іншу область облаштовувати новий пункт дислокації. І це крайня наша зустріч, наші шість годин щастя. Їх так критично мало, та що є, то є. Але приємно бачити  і відчувати, що він цієї зустрічі дуже бажав - чистенький, спокусливий, без жодного сморіду цигарок.

— Ти прийдеш вранці мене провести, Кохана? — З надією в очах цікавиться. — Хоч ще раз ненадовго тебе побачити б.. Й заразом контейнери від їжі тобі збиру. Вибач, забув їх, так зрадів, коли дозволили хоч трохи часу провести з тобою, поспішав.

— Звісно, прийду, — обіймаю і так не хочу відпускати, але милому вже поспішати треба, щоб вчасно повернутися.— Але пообіцяй, що палити не будеш!

— Обіцяю. Виїзд одразу після шикування. Якщо прийдеш до восьмої, хоч поспілкуємось.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot