Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Після ж вигнання та смерті святого Івана Золотоустого поставлено було Прокла єпископом у Кизиці Сисанієм, патріярхом Константинграда. Пішов на престола свого, але не був прийнятий від тамтешніх клириків, що були єретиками. Повернувся відтак до Константинограда й там прожив одне літо. Коли ж помер патріярх і ще лежали мощі його в церкві, поставлений був святий Прокл патріярхом Константинграда і освячений у святий Великий четвер спасительної Страсті Господа нашого Ісуса Христа. Прийнявши престола, добре пас Христове стадо і переконав царя Теодосія, сина Аркадієвого, повернути мощі святого Івана Золотоустого із Коман до Царгорода.

У патріярство цього святого Прокла був великий землетрус проздовж шести місяців, і багато превеликих будівель, церкви, палаци та міські кам'яні стіни падали, немало сіл та малих міст земля пожерла, і острови деякі загинули цілком, джерела та ріки деякі раптово висохли, а на сухих та безводних місцях потекли води. Таке страшне трясіння повсюди було, а найбільше у Витинії, та Єлеспонті, та Фригії. У Царгороді ж багато прегарних і преміцних будівель упало. Цар Теодосій і царівна Пульхерія зі святішим цим патріярхом та всім народом вийшли з міста і ходили в полі, творячи литії з великими до Бога слізьми, щоб милостивий був до людей своїх. І сталося чудо предивне: з-посеред люду вихоплений був малий хлопець і знесений у висоту — всі бачили, доки неможливо стало несеного зріти, а з часом знову тим-таки шляхом з висоти долі зведений. І оповів хлопець той перед царем і патріярхом та всім народом, що чув ангелів, які співали на небі таке: "Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас". І почали люди співати те трисвяте співання, і перестав землетрус. А хлопець отой тоді віддав духа свого у Божі руки й похований був чесно в церкві святої Ірини — відтоді співання трисвятого почалось по всесвіті.

Прожив же святий Прокл на патріярстві двадцять років і п'ять місяців і з миром відійшов до Господа.

У той-таки день страждання святих мучеників Євстатія, Теспесія та Анатолія

Ці мученики, Євстатій, Теспесій та Анатолій, брати були по плоті, народились у місті Никомидії від батька Філотея та матері Євсевії. Батько їхній був родом із Галат, із міста Гагра, він покинув вітчизну свою і прийшов у Никомидію та й узяв там у подружжя Євсевію, народив із нею цих блаженних небесного града жителів. Був же Філотей спершу еллінського нечестя із дружиною своєю та з дітьми і віддав старшого свого сина Євстатія у науку еллінської філософії, Теспесія ж та Анатолія до купецтва навернув, бо й сам був купцем, і вельми багатим. Якось узяв молодшого сина свого Анатолія й рушив у Галатійську землю куплю чинити. Коли ж поверталися звідтіля до Никомидії, трапився їм дорогою святий Лукіян, пресвітер антіохійський. З ним пішли і навчилися від нього православної християнської віри, і хрестились у якійсь ріці, що трапилася по дорозі. Прийшовши додому, розшукував Філотей Антима, єпископа Никомидійського, що ховався від нечестивих: у ті ж бо часи царювали Максиміян та Диоклитіян, і піднялося велике гоніння на християн, і багато з вірних через страх ховалося. Знайшов, отож, Філотей святого Антима в одному таємному місці, привів його вночі до свого дому, і хрещений був увесь Філотеєвий дім єпископом Антимом. Звершив відтак єпископ Божественну літургію у Філотеєвому домі, дав усім новоохрещеним причастя Божественних Таїн, освятив Філотея пресвітером, а старшого сина його Євстатія поставив дияконом та й відійшов, ховаючись од рук нечестивих. Філотей же із домом своїм таємно служив Богові, віруючи в Нього доброчесно, і, поживши трохи літ, перейшов до Господа, також і чесна його дружина Євсевія невдовзі померла, і залишилося троє благочестивих юнаків: Євстатій-диякон і Теспесій із Анатолієм — брати за плоттю і за духом, — єдинодушно служачи Богові, духом палаючи й досягаючи успіхів у чеснотах.

Одного дня якийсь царський дворянин, на ймення Акилин, послав раба свого купити собі певні речі; раб же той, знаючи цих благочестивих юнаків, що купці вони і мають усілякі багатоцінні куплі, пішов відтак до їхньої купильниці і знайшов її незачинену, і, не бачачи нікого, рушив сходами на тридашник, і тут почув блаженного Євстатія, який читав Давидові псалми. Тихо, отож, той раб піднявся сходами, прийшов мовчки й уздрів Євстатія, який тримав у руках Псалтиря й читав таке: "Нехай посоромлені будуть усі, хто ідолам служить, хто божками вихвалюється. Поклоніться Йому всі ангели Його". Побачив на стінах хоромини й чесні хрести і святі ікони і, нічого не сказавши, повернув мовчки до свого пана й розповів йому про все, що бачив і чув. Пан же його Акилин скоро встав і подався до царя Максиміяна та й звістив йому про те, що сказав йому раб, і тоді послані були воїни схопити Євстатія та братів його. Прийшли воїни із рабом Акилиновим і знайшли комору зачинену: в той-бо час святі були у великому мовчанні, причащаючись Христових таїн, бо той день був неділя. Стукали воїни у двері, гукаючи, але не було відповіді. Збагнув же духом святий Євстатій, що воїни для того послані, щоб схопити їх на мучення, і почав говорити до братів своїх: "Дерзайте, брати, і не бійтеся, до вінця-бо кличе нас Владика наш". І почав оповідати їм своє видіння. "Я, — каже, — цієї ночі бачив, що ми ведені були на нечестиве судилище перед Максиміяна, і один великий та страшний мурин ступав слідом за нами, плачучи й ридаючи і б'ючи себе в лице, та й казав: "Горе мені, перемагаюся!" Перед нами ж ішов якийсь вельми світлий юнак, тримаючи в руці своїй три вінці й три книги, та й сказав до мене: "Євстатію, дияконе Христовий, це уготував вам Бог усілякі втіхи щедрот, не лякайтеся-бо мучителів, як не пострашився був перший мученик Стефан". Це мовив світлий юнак і зійшов на небо, а мурин, ридаючи, пішов на захід".

Оповів це видіння Євстатій братам своїм і сказав, укріплюючи їх: "Не відкинемося, улюблені, Христа, Бога нашого, щоб Він нас не відкинувся перед Отцем Своїм і перед святими ангелами Його". Відповіли ж Теспесій та Анатолій: "Брате наш, і пане, і отче, готові відтак ми померти за Творця нашого і ніщо нас не відкине від любові Його". Коли це вони між собою говорили, воїни міцно вдаряли у двері, голосно горлаючи: "Відчиніть ворота, відчиніть!" І вийшов Теспесій із Анатолієм та