Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Тож Йовіла мовчки кивнула. Вона не знала, чого ще очікувати від цього вечора: оголошення, що вона майбутня дружина Еріка, чергового вбивства, власної смерті? Все це звивалося і петляло думками у неї в голові. 

Камердинер знову повів їх коридорами і сходами до королівського крила. Йовіла все не могла заспокоїтися і озиралася назад. Вона не знала, що очікувала побачити: чи то Вітана, який нарешті знайшов її, чи то батька, який якось позбувся Яра і тепер тільки й чекав нагоди, щоб швидко забрати її назад до баронства і замкнути на все життя. Тривога в грудях тільки посилювалася, і легені стискало так, що їй ставало все складніше дихати. 

Камердинер зупинився перед їхніми  покоями. Йовіла здивовано завмерла, озираючись на Акулину. 

 – А сюди нам навіщо?.. 

Акулина так само здивовано потисла плечима. 

 – Ви ж не збираєтеся йти до принца у такому вигляді?.. – зронила Аніт Канська, окидуючи перш за все Йовілу поглядом із голови до п’ят. Погляд цей був аж ніяк не доброзичливим. 

Йовіла і сама подивилася на себе вниз. Сукня на ній зараз була краща, ніж за увесь час відбору, тож вона щиро не бачила проблеми. Але вона, вочевидь, була, бо їх трьох загнали по покоях для перевдягання. 

Йовіла поняття не мала, на що вона мала змінити одяг. Не те, щоб у її арсеналі був десяток бальних суконь; втім, виявилося, що їй над цим думати і не потрібно. 

Вже вдруге за вечір у її покоях з’явилася нова сукня, яка точно їй не належала. 

Тільки ось цього разу у Йовіли зовсім не було бажання її одягати. Це було щось велике, громіздке і – Йовіла бачила це навіть з порогу – з найжорсткішим корсетом з усіх, що їй доводилося бачити. Це ще не говорячи про те, що там був ненивисний їй кринолін і навіть подушечки на стегна, щоб вона зі складнощами проходила в усі можливі коридори. 

Але головне у сукні, що не давало Йовілі спокою – так це те, що вона була абсолютно, кришталево-сніжно білою. Ерік надіслав їй весільну сукню. 

Йовіла не знала, чи варто їй лякатися відразу. Можливо, це була така традиція, і зараз вона вийде в коридор у цьому громіздкому чудовиську, а Аніт і Акулина будуть одягнені у такі ж самі сукні. Можливо, це нічого не означало. Але… Враховуючи те, що Ерік наговорив їй на балу, Йовіла вже не була так у цьому впевнена. 

За її спиною у двері постукали. 

 – Заходьте, – гукнула вона вже без особливого остраху. Здається, найгірше з усього, що могло статися, вже сталося. Двері прочинилися, і в них прослизнула стара Божена. 

 – Прийшла вам допомогти, панно, – Божена присіла у кніксені. Йовіла її присутності чомусь навіть зраділа: як наче повернувся якийсь шматочок зрозумілості і стабільності у те бурхливе море, яким вона пливла весь цей день. 

 – Дякую, – з полегкістю відповіла вона. 

Божена взялася за свою справу вміло: вочевидь, до того, як їй наказали слідкувати за порядком у гуртожитку наречених, вона допомагала вдягти немало складних суконь. Здавалося, вона знала про частини її костюму більше, ніж навіть сама Йовіла. 

Божена натягла їй через голову пишні-препишні спідниці, перед тим прикріпивши подушечки до стегон з усіх можливих сторін; тільки один раз зиркнула на ножа, все ще захованого у панчосі Йовіли, при цьому не говорила ані слова. 

 – Це всім нареченим принц сукні надіслав? – все ж насмілилася запитати Йовіла. 

Поки покоївка протягувала шнури в отвори корсету, Йовіла взяла з ліжка люстерко і заховала його в одній з кишеньок у спідницях. Ось була, певно, єдина перевага таких суконь: через надмірну кількість тканини і на приховані кишеньки також не поскупилися. 

 – Не думаю, панно, – відізвалася Божена. В руках вона вже тримала зібраний корсет – залишалося тільки натягти його на Йовілу, і потім мали початися справжні тортури створення осиної талії. 

 – Краще попийте спершу, – запропонувала стара служниця, вказуючи на графін із водою біля ліжка. – Потім, з корсетом, вже буде складно то зробити. 

Йовіла раптом відчула неймовірну спрагу, на яку до того просто не звертала уваги, і вдячно кивнула. Вона зробила кілька великих ковтків, намагаючись відтягти ту мить, коли доведеться вдягати корсет. 

У роті залишився дивний гіркий присмак. Йовіла подумала, що це через те, як невдало складається весь цей довгий, дуже дурний день. 

 – Пора вже закінчувати, панно, – покликала її Божена, і Йовілі довелося нещасно кивнути.

Вона дозволила натягти на себе корсет і вперлася руками у туалетний столик. Божена стояла зі шнурами в руках. Відчуття, що її нутрощі скручують, ніколи не було приємним, але зараз Йовіла чомусь відчула особливу слабкість.

Божена підтягувала шнури вже вчетверте, перехоплюючи їх все ближче. 

 – Я думаю, досить, – просичала Йовіла. Голос її прозвучав дивно навіть для її вух: якийсь слабкий, як наче вона ось-ось звалиться непритомна. 

 – Ні, треба ще кілька разів затягти, – безкомпромісно сказала Божена. Її ж голос втратив сумирні нотки і став жорстким та безкомпромісним. 

 – Досить! – хотіла крикнути вона, але вийшло тільки шипіння на грані слуху. Йовіла хотіла розвернутися і відступити, але відчула, що рухатися – це чомусь найскладніша вправа з усіх, які їй доводилося робити чи не за все життя.