Читати книгу - "На лезі клинка"

Юлвей повільно захитав головою.

— Слову Еуза підкоряється все суще. Винятків не буває. Жоден із вас не піде звідси живим.

Повітря навколо старого замерехтіло, викривилось і розмилось. Жінка заклекотіла і раптом упала на землю. Не просто впала — розчинилась, розтеклась, і тільки темний шовк затріпотів навколо її падаючого тіла.

— Сестро!

Чоловік відпустив Ферро і, розкинувши руки, рвонув до Юлвея, але не встиг зробити й кроку. З його губ несподівано зірвався пронизливий крик, і він повалився на коліна, стискаючи голову. Ферро змусила свої неслухняні ноги піти вперед, вхопилася за його волосся покаліченою рукою і встромила йому в шию ножа. У повітря ринула пилюка. Фонтан пилюки. Навколо рота чоловіка танцювали язики вогню, до чорноти обвуглюючи його губи й обпікаючи їй пальці. Вона кинула його на землю, кашляючи і фиркаючи. Лезо розітнуло йому живіт, шкрябнуло об ребра і зламалось у грудях. Зсередини вирвався вогонь. Вогонь і пил. Ферро ще довго штрикала його тіло поламаним ножем, хоч воно давно вже не ворушилось.

Вона відчула, як на її плече опустилась рука.

— Він мертвий, Ферро. Вони обоє мертві.

Вона побачила, що так і є. Чоловік лежав на спині, втупившись у небо — його лице обвуглилось навколо носа й рота, а з глибоких ран клубочився пил.

— Я його вбила.

Її голос був ламкий і хриплий.

— Ні, Ферро. Це зробив я. То були молоді пожирачі, слабкі й дурні. Та все ж тобі пощастило, що вони лише хотіли тебе впіймати.

— Пощастило, — буркнула Ферро, пускаючи на труп пожирача криваву слину.

Вона облишила зламаний ніж і відповзла навкарачки. Тіло жінки, якщо його так можна було назвати, лежало поряд. Це була безформна, горбкувата купа плоті. Вона змогла побачити довге волосся, одне око і губи.

— Що ти їм зробив? — прохрипіла вона закривавленим ротом.

— Я обернув її кістки на воду. А його випалив зсередини. Одному вогонь, іншій — вода. Для таких, як вони, годиться будь-що.

Ферро перевернулась на траві і поглянула на ясне небо. Відтак підняла руку до обличчя, потрусила нею. Один із її пальців теліпався туди-сюди.

Над нею нависло лице Юлвея.

— Боляче?

— Ні, — прошепотіла вона, опустивши руку на землю. — Мені ніколи не боляче.

Вона глянула на Юлвея.

— Чому мені ніколи не боляче?

Старий спохмурнів.

— Вони не припинять тебе шукати, Ферро. Тепер ти розумієш, чому повинна піти зі мною?

Вона поволі кивнула. Це далось їй надзвичайно важко.

— Розумію, — прошепотіла Ферро. — Розумію...

Світ знов поринув у пітьму.

Любить... Не любить

Він відсахнувся, кривлячись і лаючись, а штирієць посміхнувся йому і зробив кілька розчерків клинками перед публікою.

— Укол на користь майстра Філіо! — заволав арбітр. — Рахунок зрівнявся: два — два!

З трибун долинули слабкі оплески, і Філіо рушив до загорожі для учасників з дратуючою посмішкою на обличчі.

— Верткий виродок, — мовив Джезаль про себе, йдучи вслід за ним.

Він мав би передбачити цей випад. Виною всьому була його недбалість.

— Два — два? — прошипів Варуз, коли Джезаль, важко дихаючи, плюхнувся на свій стілець. — Два — два? Проти цього нікчеми? Він навіть не з Союзу!

Джезаль вирішив не нагадувати, що нині Вестпорт вважається частиною Союзу. Він знав, що Варуз мав на увазі, як і решта людей на арені. На думку публіки, його суперник був аутсайдером. Джезаль взяв рушник із рук Веста і витер спітніле лице. П'ять уколів — тривалий бій, але не схоже було, щоб Філіо надто втомився. Коли Джезаль зиркнув у його бік, той підстрибував на кінчиках пальців, киваючи головою на шумний потік порад штирійською від його тренера.

— Ти його поб'єш! — пробурмотів Вест, вручаючи Джезалю пляшку з водою. — Поб'єш, а там вже і фінал.

Фінал. Це означало зустріч з Горстом. Джезаль трохи сумнівався, чи йому справді цього аж так хотілось.

У Варуза ж сумнівів не було.

— Просто побий його і все! — процідив маршал, коли Джезаль зробив ковток із пляшки, споліскуючи рот. — Просто побий його!

Джезаль виплюнув половину у відро, а решту ковтнув. Просто побий його. Сказати легко, але цей штирієць — хитрий чорт.

— Ти зможеш! — повторив Вест, розтираючи Джезалю плечі. — Інших ти ж побив!

— Прикінчи його! Просто прикінчи його!

Маршал Варуз подивився в очі Джезалю.

— Хіба ти пусте місце, капітане Лютар? Хіба я марно згайнував на тебе стільки часу? Чи, може, все-таки ти чогось вартий? Та? Саме пора вирішити!

— Прошу, панове! — виголосив арбітр. — Вирішальний раунд!

Джезаль глибоко вдихнув і видихнув, взяв у Веста клинки і підвівся. Він чув, як тренер Філіо вигукував слова підтримки, перекрикуючи бурхливий шум юрби.

— Просто прикінчи його! — крикнув Варуз востаннє, і Джезаль попростував до кола.

Вирішальний раунд. Вирішальний у багатьох аспектах. Від нього залежить, потрапить Джезаль у фінал чи ні. Стане кимось чи залишиться ніким. Джезаль був втомлений, дуже втомлений. Він майже півгодини фехтував без упину на спеці, а це неабияк виснажує. Він вже почав пітніти знову. Він відчував, як піт виступає на його лиці великими краплями.

Він рушив до свого місця — смужки крейди на сухій траві. Філіо вже чекав на нього, досі всміхаючись, очікуючи на свою перемогу. Малий засранець. Якщо Горстові вдавалось товкти інших у цьому колі, то і Джезаль міг зарити цього дурня носом в землю. Він стиснув руків'я своїх клинків і зосередився на тій нудотній посмішечці. Якусь мить Джезалеві хотілось, щоб клинки були не затуплені, доки він не збагнув, що його теж могли би проштрикнути.

— Почали!

Джезаль тасував свої карти, крутячи їх у руках так і сяк, ледве бачачи символи на них і майже не турбуючись про те, щоб не світити ними перед іншими.

— Підвищую ставку на десятку, — мовив Каспа, соваючи по столу кілька монет з виразом, який наче казав... проте яка різниця, що казав — Джезалю було байдуже, та й думав він зовсім про інше.

Запала тиша.

— Твій хід, Джезалю, — нарешті буркнув Джеленгорм.

— Що, вже? А, ну...

Він втупився у безглузді