Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Як тільки ця думки прошила її голову, Айза трохи випрямилася. Вона не мала робити надто різких рухів, адже ризикувала тоді закінчити так само, як і Рем з Аглаєм, але все ж спробувала обережно пошарити руками за спиною. Як їй не прийшло це в голову раніше? Певно, вона надто сильно покладалася на свою магію, і була переконана у тому, що всі інші чинили так само, хоча приклад того ж Тесея доводив їй протилежне чи не кожного дня. 

Вона шукала обрис артефакту за спиною кінчиками пальців, але відчувала, що шансів у неї зовсім небагато. Дух, Айза відчувала це дуже гостро, вже починав облітати її збоку, повільно вдивляючись у неї своїми пустими очницями. 

Це була жінка у дранті; дуже сильна, дуже зла. Вона була в землі довго, і це її цілковито влаштовувало, і тепер вона була готова помститися усім, хто її підняв. І поласувати кров’ю. Монета у кишені Айзи горіла, але вона однаково не могла би нею скористатися – не дістала би. Не встигла би. 

Айзі здалося, що вона знайшла обриси артефакту, і зробила вона це якраз у ту мить, коли спотворене, туманне лице духа опинилося перед її власним. Вона бачила пазурі – довгі, майже матеріальні, і повністю готові позбавити її життя. Весь страх, якого Айза не відчувала, коли билася із своїм серпом, раптово накотив на неї, паралізуючи м’язи. 

Та попри те, що вона не могла відірвати довгого погляду від духа – дивилася на нього, певно, так, як миша дивиться на змію перед тим, як її проковтнуть – її руки продовжили обмацувати спину. 

З зусиллям, яке ледь не відобразилося на обличчі, пальцями Айза щосили вхопилася за артефакт, що нагадував шматок зім’ятого папірця, і смикнула його. 

Вона мала продумати це краще. Мала би вирішити заздалегідь, що вона робитиме відразу ж після того, як пути спадуть. У Айзи була мить, навіть половина миті перед тим, як голова духа смикнулася від її різкого руху, і він кинувся на неї. Айза мала би використати якісь чари. Вона мала би… мала би зробити хоч щось, але часу знову було замало. 

Якби при ній були талісмани… Можливо, тоді вона встигла би скористатися одним із них. Як там говорив Тесей колись – на випадок, якщо не буде зброї під рукою? Айза не уявляла, що для неї колись настане такий час – серп завжди був ніби продовженням її руки. 

Але ось вона тут – беззахисна на підлозі. Вона бачила рухи духа ніби заповільнено, але й сама заклякла на місці. Дивовижно матеріальний на тлі туманного тіла кіготь ковзнув у повітрі вперед і зблиснув у місячному сяйві. Якась частинка секунди яскравого світла, і кіготь вже впився Айзі у груди. 

Вона чомусь не відчула болю. Сила удару відштовхнула її назад, на спину, і Айза якось майже відсторонено очікувала почути хрускіт – такий самий, з яким зламалися Ремові ребра, а, можливо, і шия – вона не знала. Але… нічого не сталося. Вона лежала на спині, і не відчувала нічого, і це навіть не нагадувало те дивне відчуття, коли біль був надто сильним для того, щоб його осягнути. 

Айза не наважилася поворухнутися. Вона намагалася думати, і думати швидко. Якщо вона зможе спекатися духа, якщо зможе вибратися із каплиці і пробратися до міста, можливо, зможе попередити Рубчика і решту некромантів. Можливо, вдасться запечатати перше. Можливо, декілька вулиць людей доведеться відселити далі від кладовищ, і за куполом з постійно активним ритуалом будуть копошитися десятки і сотні духів, що з кожним днем ставатимуть все сильнішими. 

Але це вже було щось. Можливо, не найкраще, але справжнє рішення – план, який міг спрацювати. Тож Айза повільно припіднялася на ліктях, готова спробувати використати магію в опівніч Жнив. Шанси були – один до сотні. Можливо, найгірші з тих, що вона мала за все своє життя. Але вибору не було. Вона або загине, або впорається. 

Дух стояв прямо перед нею, і Айза спробувала зосередитися так, як не робила ніколи раніше. Магія почала формуватися – і уже в ту мить, коли в Айзи на долоні загорілася перша іскра, вона зрозуміла, що діє надто повільно. Коли куля закляття сформувалася до половини, вона вже майже прийняла свою смерть чи каліцтво. 

Але наступної миті дух зник. 

Не прямо розчинився в повітрі, але миттєво став менш реальним, ніж був кілька митей тому. І тоді… тоді Айза побачила меч, що стирчав із туманного тіла жінки, прямо з живота. Туман почав розповзатися, опускатися до землі і тікати до кутків кімнати. 

 – Ти в порядку? – запитав Тесей, відкидаючи з лоба світле пасмо. Він подивився на свій меч здивовано, як наче тримав його в руках вперше за дуже, дуже довгий час, і після цього поклав його у піхви. 

В ту ж таки мить м’язи Айзи розслабилися настільки, що вона ледь не обвалилася мішком на підлогу, і від падіння її врятували тільки руки Тесея, що притримали її за плечі, а потім потягнули вгору. Не чекаючи і миті, він пригорнув її до себе – так міцно, що Айза лобом відчула текстуру усіх вишивок на плечі його плаща. Вона була зовсім не проти. 

Сльози полегшення вже підступили до очей, хоча Айза поки що не давала їм пролитися, і її почало колотити від однієї думки про те, що вона щойно ледь не загинула. Вона би не встигла, вона знала це. Якби Тесей запізнився на якісь кілька митей, він би знайшов тільки її тіло. 

 – Ну, ну, тихіше. Все вже гаразд, – він погладив її по волоссю і поцілував у потилицю. Від цього Айзі захотілося плакати ще сильніше. Тут, у каплиці Морени, оточена духами і  без свого вірного серпа, вона вже зовсім не відчувала себе сильною некроманткою. Все, про що вона мріяла – так це раптом опинитися у себе в кімнаті, залізти під ковдру і лежати там у повній темряві і тиші. Забути про все, що відбувалося, як про страшний сон.