Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Ходімо, – м’яко торкнувся мене за плече ельф.

Ми вийшли в натовп і попрямували до виходу. До храму Маруни йшли мовчки. У моїй голові не вкладалося те, що я побачила.

– Руто, слухай мене уважно, – почав ельф. – Увійдеш до храму, там перед статуєю темної богині стоїть вівтар. На вівтарі – ритуальний ніж. Це, – він простягнув мені долоню, в якій щось було затиснуто, і переклав у мою. Я скосила очі: фігурка бика з крутими серпоподібними рогами завбільшки з велике гусяче яйце, видута з чорного скла; всередині щось бовталося. – Покладеш на вівтар. Візьмеш ніж і з усієї сили вдариш по фігурці бика. При цьому скажеш: «На славу Маруні, королеві темних!» І зробиш три кроки назад. Бий сильно, так, щоб те, що знаходиться всередині розлетілося врізнобіч. Усе зрозуміла?

– Т-та-так, – накотила хвиля паніки. Рані завбачливо простягнув знайому пляшечку сопільника. Я випила і часто задихала.

Я не помітила, як ми підійшли до храму. Темна витягнута вгору будівля, прикрашена зміями і гігантськими ящерами.

– Хай будуть із тобою пресвітлі богині! – благословив Рані й коротко обійняв. – Я поряд, на вході. Чуєш, я поруч.

Я, зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, увійшла в храм. У храмі панувала порожнеча. Чувся тільки тріск від палаючих чорних свічок. Підлога всіяна попелом. У центрі храму стояла статуя Маруни, заляпана бурими плямами крові. Чаша в руках теж майже до країв наповнена кров’ю. Ще трохи і вона проллється на вівтар, заливаючи його повністю. Ну, так, тільки мого бика й не вистачає.

Я пошукала очима ніж. Є, лежить ліворуч, теж у краплях крові. Пресвітлі боги, яка гидота! Я двома пальцями взялася за руків’я. Поставила скляну фігурку бика, трохи помилувалася нею. Потім міцніше обхопила руків’я і голосно сказала:

– На славу Маруні, королеві темних! – і щосили шарахнула ножем по статуетці. Вміст вистрілив, немов підігріте шампанське, заляпуючи все навколо. І як у цьому невеликому бичку вмістилося стільки... киселю? Звичайно! Я принюхалася. Кисіль, він, ріднесенький! Ми ж брали в корчмі і відвар, і кисіль! А в корчмах часто після відвару на тих же ягодах варять кисіль.

Я не помітила, як згустилася темрява. Статуя темної богині немов ожила. Разом згасли всі свічки. На мене гнівно дивилася Маруна, королева темних, жертву якій я щойно принесла.

– Та як ти посміла, негідна смертна, таке створити?! Ти повинна була принести в жертву темного ельфійського бика! Ти осквернила вівтар... киселем!.. Де жертва?! Що ти накоїла?!

– Вона зробила все як ти веліла, – почувся за спиною голос ельфа. – У храм увійшла одна, без провідників. На жертовник поклала темного ельфійського бика. Куплений він, як ти й просила, тут на ринку. А ось чим його наповнили – тільки тобі відомо. Часи тепер настали складні: всі намагаються один одного обдурити. Хіба ти не вітаєш шахраїв і пройдисвітів?!

Богиню перекосило від ельфійського нахабства. І без того бліда, вона стала ще більш блідою.

– Нахаби! – прошипіла вона. – Як ви посміли мене, саму Маруну, обдурити?

– Дурна справа не хитра, – Шафран!.. О, боги, пожалійте маленького базіку!

– Я виконала все, про що ми домовлялися, – до мене повернулася сміливість. – Бик куплений тут, я його шарахнула ритуальним ножем. Увійшла у храм без супроводу. По-моєму, ми з тобою квиті.

Богиня нічого не відповіла і немов випарувалася.

– Бе-бе-бе! – переможно піддражнив зниклу Маруну фамільяр.

Ми, накинувши на голови каптури, підтюпцем вирушили до порталу троглодитів. Рокнесгер вела нас за руку, і ми без перешкод дісталися до стрибучок. Малюка фрімпсля біля грибів не було. Шкода. Все-таки і в лігві темних можна знайти світлих друзів. Рані підстрибнув першим. Він кілька разів із силою відштовхнувся від капелюшків грибів і дострибнув до сходів. Я стрибала слідом за ним. Ох, якби не ельф, до Германа повернувся б коржик під назвою Рута.