Читати книгу - "Київська Русь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На окрему увагу заслуговує Борисоглібський храм Чернігова[671]. Він шестистовпний, одноглавий, прикрашений пілястрами з напівколонами і аркатурними поясами, розписаний фресками. Виділяють його серед інших насамперед капітелі і кутові камені порталу, виготовлені з вапняку. Вони мають оригінальну різьбу, в якій поєднані зображення фантастичних звірів і плетиво рослинного орнаменту. За характером зображення чернігівські капітелі перегукуються з білокам’яною різьбою Володимиро-Суздальської Русі і Галичини, різьбою по дереву Новгорода.
Галицькі монументальні будівлі повністю зведені із каменю — світло-сірого вапняку. За Ярослава Осмомисла формується князівський двір, до складу якого входив білокам’яний Успенський собор (1157), палац та інші будівлі. Центральний храм Галича не зберігся до наших днів. Про його архітектуру певною мірою можна судити на основі церкви св.Пантелеймона (близько 1200 р.). Вона тринефна, чотиристовпна, побудована із блоків вапняку, добре підігнаних один до одного. Апсиди розчленовані напівколонами з капітелями корінфського ордера. Над ними проходить аркатурний пояс. Цікаві так звані перспективні портали церкви, заглиблені в товщу стіни і прикрашені романською різьбою. Західний — центральний — портал оздоблений колонками з корінфськими капітелями. Білокам’яні храми будували також і в інших містах Галичини. Із літопису дізнаємось, що в Холмі місцевим зодчим і різьбярем Авдієм була зведена церква св.Іоанна. її фасади прикрашали скульптурні маски, розписи фарбами, позолота, у вікнах поставлені вітражі, так звані “римские стекла”.
Успенський собор у Володимирі-на-Клязьмі. XII ст. Реконструкція М.М. Вороніна
В кінці XII — на початку XIII ст. монументальна архітектура Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичайної стрункості, а також порталам, складний і розвинутий профіль яких добре поєднується з пілястрами. В цих елементах, можливо, виявився вплив давньоруської дерев’яної архітектури.
У цей час з’явилися храми Трьохсвятительський (1189) у Києві, св.Василія (1190) в Овручі, Апостолів (1197) у Білгороді. Можливо, що будівничим, принаймні одним із них, був знаменитий київський архітектор Петро Мілоніг, який працював при дворі великого київського князя Рюрика Ростиславича. Він особливо прославився зведенням складної гідротехнічної споруди, яка мала запобігти руйнуванню дніпровськими водами церкви св. Михаїла Видубицького монастиря. Захоплений опис цієї події дав літописець Мойсей: “Заложи стѣну камену подъ церковью святого Михаила у Днѣпра, иже на Видубичи. Они же мнозѣ не дерьзьнуша помыслити отъ древнихъ... Изобрѣтѣ бо подобна дѣлу художника”[672].
Новий архітектурний стиль найбільш виразно проявився у П’ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.) Чернігова[673]. Це чотиристовпна баштоподібна споруда з трилопастевим стрільчастим завершенням. Всі фасади розчленовані складнопрофільованими пілястрами, аркатурними поясами, поребриком, нішами. Перспективні портали церкви заглиблені в товщу стін. Всередині вона була розписана фресками, мала майолікові підлоги.
Придніпровський архітектурний стиль кінця XII — початку ХІІІ ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, Полоцька, інших центрів Русі. Як вважає Ю.С. Асеев, новий стильовий напрям еквівалентний західноєвропейській готиці[674].
Мистецтво
З культовою архітектурою тісно пов’язані такі види мистецтва, як живопис, художня різьба, майоліка. На ранньому етапі розвитку монументальні споруди Київської Русі в своєму інтер’єрі поєднували мозаїки і фрески, пізніше фрески зайняли панівне становище.
Високий рівень розвитку монументального живопису засвідчує ансамбль розписів Софії Київської. Мозаїчні зображення прикрашали головний вівтар і купол собору. Вгорі, в круглому медальйоні діаметром 4,1 м — поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею. На ньому пурпуровий із золотом хітон і голубий плащ. Фон медальйона золотавий. Довколо Христа — чотири архангели в одязі візантійських імператорів. В руках вони тримають знамена — лабари і уособлюють сторожу “небесного царя”.
У міжвіконних простінках знаходяться зображення дванадцяти апостолів, а в парусах — чотирьох євангелістів. На стовпах передвівтарної арки — сцена Благовіщення, виконана смальтою золотавого, синього, білого, червоного кольорів. Прекрасний образ Марії — земний і реальний. В руках вона тримає веретено і пряжу. У великих очах смуток, ледь помітна посмішка на обличчі, що надає образу особливої щирості і людяності.
В апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богородиці-Оранти (висота 5,45 м), яка відзначається вишуканістю ліній і монументальністю, соковитістю фарб і незвичайною гармонією колориту. На Богоматері пурпуровий мафорій із золотими складками, синій хітон і червоні чобітки. З-під пояса звисає біла хусточка, світла пляма якої ніби підкреслює оригінальне кольорове вирішення всієї фігури. Широкий поміст, на якому стоїть Богоматір, має золотистий фон, прикрашений дорогоцінними каменями.
У народі Богоматір Софії Київської вважали захисницею Києва і Русі і називали ще “Нерушимою стіною”.
Під Богоматір’ю розташована багатофігурна композиція “Євхаристія” (причащання апостолів), а ще нижче — “святительський чин”, який є одним з кращих взірців давньоруського монументального живопису. Обличчя “отців церкви” індивідуально виразні, вражають глибоким психологізмом. Особливо лик Іоанна Златоуста. В нього худе аскетичне лице, високий лоб, невелика гостра борідка і великі, палаючі фанатичним вогнем очі. Колючі лінії малюнка підкреслюють релігійну ортодоксальність цього церковного діяча. З аналогічною майстерністю виконані фігури Василія Великого, Григорія Чудотворця.
П’ятницька церква у Чернігові. Кінець XII — початок XIII ст. Реконструкція П.Д. Барановського
У підпружних арках знаходяться мозаїчні зображення сорока севастійських мучеників.
Мозаїчні панно Софії виконані на яскравому золотистому фоні і набрані із смальти 177 кольорових відтінків.
Фрески покривали всі стіни собору. Стилістично вони близькі до мозаїк. Дсить добре прочитується єдиний задум. На фрескових панно — три цикли зображень: євангельські, біблейські, житійні. Світський сюжетний живопис, розміщений у західній частині храму, являє собою унікальне явище, не характерне для візантійських церковних канонів. Йдеться про урочисту композицію, яка зображує засновника Софії Ярослава Мудрого і його сім’ю на стінах середнього нефа, а також живопис башт. Особливий інтерес становлять сцени полювання; зображення константинопольського іподрому, на якому присутні візантійський імператор і київська княгиня Ольга[675].
Святий Георгій. Мозаїчне зображення у Софії Київській. XI ст.
Важливим елементом художнього опорядження Софії е орнаменти на всіх стінах і стовпах собору, віконних арках. Вони переважно рослинного характеру і нагадують орнаменти книжкової мініатюри.
Прекрасне внутрішнє опорядження мав храм Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Його мозаїки за схемою композиції нагадували софійські: Богоматір, “Євхаристія”, “Святительський чин”. Собор зруйновано в 30-ті роки XX ст., але дещо з нього вдалося врятувати. Це — композицію “Євхаристія”, зображення Дмитрія Солунського, Стефана, Фадея. Порівняно з софійськими, мозаїки Золотоверхого храму більш динамічні, персонажі наділені індивідуальними психологічними рисами. Кольори мозаїк яскраві, малюнок виконаний чорними, зеленими і червоними лініями.
Мозаїчна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.