Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

Анна невпевнено оглянула обох, напружено стискаючи руки. Її власні думки злилися в один хаотичний вир питань і припущень. Щоразу, коли вона думала, що життя стало хоч трохи простішим, Зоя з'являлася, наче тінь із минулого, й знову все змінювала.

Дмитро, захоплений зненацька, взявся за голову, намагаючись знайти бодай якусь відповідь у цьому вирі емоцій.

— Чому?.. — його голос тремтів. — Чому ти не сказала мені про це раніше? Чому приховувала, чому зараз?.. Чому все саме так, Зоє?

Зоя вивчала його погляд, наче вирішуючи, що сказати. І нарешті відповіла, опустивши очі:

— Не думала, що тобі буде не байдуже. Коли ти покинув мене, я вирішила, що сама подбаю про сина, що в нас не буде спільного майбутнього. До чого було влаштовувати драму? І ось тепер, коли ти вже дорослий, та й він усе розуміє…— вона іронічно посміхнулася, — зустрічайся зі своїм сином.

Дмитро важко опустився на стілець, прикриваючи обличчя руками. Його погляд ковзнув до Анни, яка, здається, чекала від нього якихось пояснень, та слова застрягали в нього в горлі. Цей вечір був не просто шоком, він змінив усе: його минуле, теперішнє та навіть майбутнє.

— Ти серйозно... зараз це кажеш? — обурено запитав він. — У тебе був син — мій син — і ти все це приховувала? Просто вирішила за нас обох, не подумавши, що він... що я маю право знати!

Зоя стримано кивнула, стиснувши губи:

— Я думала, ти маєш право й знати, що я більше не існую в твоєму житті. Ти зробив свій вибір тоді, Дмитре, одружившись на Віолеті, і я його прийняла.

Анна стояла осторонь, відчуваючи, як у ній прокидається щось схоже на жаль до Дмитра, хоча вона ніколи не думала, що таке почуття може в неї виникнути до нього.

Дмитро опустив очі, наче намагаючись зібратися з думками. Повернувся до Анни, торкнувшись її руки:

— Ти маєш зрозуміти... я не знав. Я навіть не міг уявити, що таке можливо.

Анна ледь помітно стиснула його руку, намагаючись стримати емоції, але відчувала, як в її душі розливається суміш гніву та болю. Це були сліди минулого, яке вона хотіла залишити за спиною, але воно вперто поверталося, та й ще з новим багажом.

— Дмитре, — додала вона тихо, — це… це дуже важка ситуація. Але тобі потрібно буде зважитися, чого ти справді хочеш. – Анна спробувала поводти себе стримано.

Зоя підійшла ближче, спрямувавши крижаний погляд на Анну:

— Не думай, що ти краща за мене, Анно. У кожного з нас свої секрети. Можливо, тепер я дала Дмитрові шанс побачити правду. І, до речі, Микита дійсно пішов у нього — впертий, незалежний. Побачимо, чи вистачить у тебе терпіння прийняти й це.

Вона глянула на Дмитра, і її вираз обличчя змінився на суворий.

— Дмитре, твій син вартий бути з тобою. Це не те, що можна просто ігнорувати.

Дмитро мовчав, ледве стримуючи хвилювання та шквал емоцій з середини. Все, що він міг зробити, — це поглянути на Анну з німим проханням підтримки, розуміючи, що цей вечір став точкою неповернення.

   Його  погляд  був затуманений і загублений десь поміж невисловлених слів та невиправданих сподівань. Він усе ще переварював почуте: його син… Хлопець, якого він щойно бачив уперше, був частиною його власного життя — тієї частини, про яку він навіть не здогадувався. Дмитро продовжував мимоволі шукати очима Анну, сподіваючись побачити в її очах хоч краплину підтримки чи розуміння. Йому здалося, що вона відчула його тривогу і німе прохання, бо її погляд, хоча й розгублений,  все жбув теплим і співчутливим.

— То що тепер? — промовив Дмитро, обертаючись до Зої з твердим, хоча й сповненим сумніву, виразом обличчя. — Ти хочеш просто прийти і поставити мене перед фактом? Чому ти…Чорт! – вилаявся відчайдушно він.

Зоя холодно усміхнулась, підкреслено повільно, мовби смакуючи його розгубленість.

— О, Дмитре, не прикидайся, ніби тобі це так болить. — Вона звузила очі, кидаючи на нього погляд, у якому читалася суміш сарказму і претензії. — Ми всі знаємо, що ти зосереджений на собі, своєму бізнесі та… інших жінках.

Анна зітхнула, ледве стримуючи своє роздратування.

— Зоє, — вона зробила паузу, ніби зважуючи кожне слово, — скажи чесно, чого ти зараз хочеш? Ти вирішила повернутися, привела сюди свого сина, заявила про батьківство. І що тепер? Що ти хочеш зробити далі?

Зоя не поспішала з відповіддю. Вона кинула на Анну погляд, у якому плескався ледь помітний вогник зловтіхи, і знову перевела очі на Дмитра.