Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

***

Після сніданку практиканти розбрелися хто куди. Лілея захопила своїми науковими дослідженнями Брена і потягла його до струмка, Ілона вирушила на пляж, Еньєр відверто насолоджувався неробством. Один лише Медор забарився настільки, що йому довелося взяти участь у біганині за конем та дискусії про упряж.

Ближче до полудня Мела і Яструб, лаючись за право тримати віжки, поїхали. Аргументи Вальєна зводилися до того, що він умів їздити верхи, чаклунка нагадувала, що чудово керувала в Рені візком із осликом. Простіше кажучи, ніхто з них не знав, з чим має справу, але хвилюватись я не збиралася.

Офіційно вони вирушили до Гаївки по продукти. Не думаю, що нашого маніяка обдурили ці слова, проте навряд чи він міг здогадатися про справжню мету подорожі.

Напевно вважав, що Мела поспішає у тутешню гільдію магів. Ну так, я ненароком обмовилася про наш початковий задум. Мені дуже соромно!

Але це й на краще. Гільдія – нескінченна бюрократія, а не загроза, а от благословенне срібло зрівняло б сили.

Вломитися на територію копалень у передгір'ях – справжнє божевілля. Раніше їх охороняли війська, магія та дракон. Тепер Сойла немає, але навряд чи від цього завдання стало реальнішим. І все ж варто було ризикнути.

– Спробуй придивитися до практикантів, – попросила перед від'їздом Мела.

Легко сказати! По суті, четвірка підозрілих особистостей одразу розійшлась у різні боки.

Я вважала, що пару Лілея – Брен можна не чіпати: поки вони вдвох, то наглядають одне за одним. Заєць знайшовся в тіні малинника: не боячись кліщів та бджіл, він спав без задніх ніг. Сподіваюся, не обманював. Залишалася відважна спокусниця потойбічних сутностей, тобто Ілона.

Якщо чесно, відколи вона націлилася на затримання Аруна, я вважала її найбільш сумнівною персоною. З іншого боку, кому, як не мені, знати, на що спонукають людину золоті монети?

***

Хвилі з тихим плеском накочували на берег. Крикливі чайки ліниво походжали галькою, що покривала східну частину пляжу. Ласка розташувалася віддалік – на грубому піску біля кривого безлистого куща, що ріс зі щілини між валунами. Наче дрімала…

Я хвилину поспостерігала за нею і вирішила, що помилилася. Краще перевірити інших. Раптом хтось із наших дослідників уже відкрутив голову напарнику і разом із демоном планує чергове лиходійство?

Губи Ілони ворухнулися.

– Ліворуч, біля скель, – прошепотіла вона. – На місці, красунчик, як за розкладом. Не злякай його.

Я обережно повернула голову у вказаному напрямку. Яскраве сонце сліпило, відблиски на воді змушували очі сльозитися, над камінням коливалося марево. Що Ласка там побачила? Не уявляю.

– Нижче! – Якимось дивом вона примудрялася дивитись на мене. – Он, за кущем. Великий екземпляр. Монет на п'ятдесят, не менше.

Обриси валунів попливли, у тіні майнула срібляста хмаринка. Я моргнула, не довіряючи зору. Може, здалося? Далеко, сонячне проміння заважало нормальному погляду.

– Аруне? – запитала невпевнено.

Щось шмигнуло за каміння.

– Просила ж! – скинулась Ілона. – А тепер сама лягай і приманюй його!

Зображати наживку в полюванні на демона я не збиралася. Це ж дикість! Усі знають: потойбічним сутностям немає справи до земних пристрастей. Для них що апетитна красуня на кшталт Ласки, що старий чаклун з бородавками – одне лихо. Чаклун навіть краще – від нього вигоди більше.

– Не плутай демонів із чоловіками! – випалила я, роздратована тим, що тепер вона звинувачуватиме мене у своїй невдачі.

– Тихіше! – Ілона притиснула палець до губ. – Іди сюди, – поманила до себе. – Пообіцяй, що нікому не скажеш, – почала змовницьким шепотом. – Обіцяєш?

Я завагалася. Брехати не хотілось, але цікавість вимагала відповісти ствердно.

– Твоя сотка в курсі, – правильно розшифрувала мої сумніви співрозмовниця. – Взагалі-то саме вона випадково обмовилася… Цей дивний демон – із експериментальних. Ти, мабуть, знаєш, що демони та дракони прийшли з одного світу і зв'язок між ними до кінця не зруйнує навіть магія?

«А ще я знаю, що демони – це поневолені дракони», – могла б додати я.

Але слухала й далі. Все-таки пояснення – не моє, та й годі.

– Коли стосунки між королем і Сойлом напружилися, Його Величність дав особливе завдання Академії. Він хотів, щоб маги припинили висмикувати потойбічних сутностей із їхнього світу і навчилися створювати демонів, повністю незалежних від драконів.

Здається, я починала розуміти, на що вона натякала. Ферн поплатився за довгий язик і став жертвою чаклунських дослідів, тому про плани Треннана мені було відомо вже давно. І мій демон теж задивлявся на гарненьких дівчат. Ферн… Сріблястий малюк, якому цілительські здібності Білого Дракона повернули людську подобу. Отже…

– Хе-хе, я не плутаю демонів із чоловіками, – доводила Ілона. – Цей Арун, чи як його там, і є справжнісінький чоловік. Тобто був. Судячи з того, з яким боязливим азартом він крутиться навколо, зовсім зелений хлопчина. Цікаво, за що його?