Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Темні стіни тронної зали Хелдору поглинали світло, залишаючи простір у постійній напівтемряві. Кам'яні барельєфи демонів і драконів, що вкривали стіни, відкидали довгі тіні від факелів. Атмосфера була напруженою, ніби  стіни віддзеркалювали роздратування присутніх.

На чолі масивного дубового столу сидів імператор Турал , зодягнений у чорний обладунок із золотими вигравіруваними символами. Його важкий погляд впав на карти, розстелені перед ним. Червоні лінії на карті позначили відвойовані Ларією території — і їх було занадто багато.

Ліворуч стояв генерал Варіан. Його кулаки були стиснуті, а очі метали блискавки—він ненавидів поразки, але ще більше ненавидів, коли його у них звинувачували.

Справа від імператора сидів маг Селрік. Його бліде обличчя було позбавлене емоцій, але він уважно слухав кожне слово.

Найдалі  стояла Сандра Тенбрік —лідерка шпигунської мережі, вбрана в темно-зелене вбрання. Вона схрестила руки на грудях і чекала моменту, щоб вставити своє слово.

— Як це сталося?!— загримів Турал, вдаряючи рукою по столу.

— Як вони отримали зброю, не привернувши нашу увагу?!

— Гноми з Вердінону …— тихо промовив Селрік. — Ми занадто пізно отримали звістку про їхню участь.

— Ти ж запевняла, що твої тіні все бачать! — Турал кинув гнівний погляд на Сандру.

— Я не маг, щоб побачити крізь каміння,— спокійно відповіла шпигунка.

—Гноми використовували магічні портали, їхню зброю не перевозили звичайними шляхами.

— Це твоя вина, Варіане!— вибухнув Турал, переводячи погляд на генерала.—Як ти міг прогавити ціли каравани зброї?!

— Ми не прогавили..— Варіан хотів гримнути кулаком по столу, але не ризикнув.

— Гноми доставляють зброю не через кордони, а через портал прямо в Ларію. Якщо хтось тут винен, то це ваша розвідка, а не мої солдати.

Сандра стиснула губи, але не відповіла.

— Ларія не мала б шансів без цієї зброї!— продовжив Варіан.

— Тепер їхня армія значно сильніша, а разом із грінмоландськими лучниками вони просто косять наше військо!

Турал важко дихав. Його гнів зростав, але він не міг заперечити очевидно.

— Що пропонуєш? — холодно спитав він.

— Збільшити армію!— рішуче відповів Варіан.

—Нам потрібно ще мінімум сто тисяч нових солдатів!

— Сто тисяч?!— перепитав Селрік, звужуючи очі. — Це величезний ресурс. Як ти  збираєшся їх набрати?

Варіан посміхнувся:

— Гроші та худоба .

Турал підняв брову, зацікавившись.

— Говори .

— Ми пообіцяємо, що  кожен, хто приєднується до війська, отримає велику суму грошей. А родичам загиблих виплатимо або золото, або дамо по парі  коней з возами.

—…І ти думаєш, що це спрацює? — скептично кинула Сандра.

— Я знаю, що це працює!— Варіан усміхнувся хижою посмішкою.

—Для простих людей основне значення  мають гроші та виживання .

Турал задумався, потім повільно кивнув.

— Добре. Запроваджуйте .

— А що робити з Вердіноном?— спитав Селрік.

—Якщо вони продовжать постачати зброю, ми можемо програти війну.

— Ми підемо іншим шляхом, — тихо мовила Сандра, її губи розтягнулися в небезпечній посмішці. — Я відправлю своїх людей. Вердінонці не люблять, коли хтось краде їхні скарби. Трохи хитрості, трохи інтриг… і гноми самі перестануть постачати Ларії зброю.

Турал мружив очі, оцінюючи її слова.

— Якщо ти провалиш місію, то наступна голова, яка  полетить — буде твоєю!

Сандра лише посміхнулася.

— Я стараюся не провалювати справи, мій імператоре.

Зала занурилася в тишу. Рішення було прийняте.

Хелдор готувався до найбільшого удару.