Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Що? Стій – він хапає мене за руку – Хмаринко, що сталося? Чому ти така стривожена? – стурбовано запитує чоловік, ну з одного боку я його звичайно розумію я б і сама була в шоці якщо так мені щось пояснювали, та ще й, так панічно викрикуючи як наче вбивати скоро будуть. І я не думаючи кидаю йому перше що мені приходить на думку.

– В мене почалися жіночі дні і мені терміново треба відійти на деякий час! – на обличчі дракона з’являється спантеличення, а потім легкий рум’янець і він відпускає мене.

– Добре, ти можеш іти.

– Тоді зустрінемося трохи пізніше – кидаю на останок і біжу до вхідних дверей, не забуваючи щільно за собою їх зачинити.

Як тільки я вилетіла з кімнати переді мною постала отака картина, Єва в одній білизні з явним бешкетним наміром щось утнути, тримаючи в руках декілька баночок з душами на яких були наклейки “Не відкривати, небезпечно!” Ні-і-і! Тільки не кажіть що вона хоче їх відкрити й випустити!

Здається я в Лайона вже запитувала про ці душі і він сказав, що вони до дітькової матері небезпечні! Бо частина з них були зроблені штучно в якості охорони, але чомусь ці душі отримали брак, а інші декілька були справжні, душі диких небезпечних створінь і ще дві людські душі вбивць. І скажіть мені, і навіщо таке добро тримати вдома!?

Ні, я звичайно розумію, що кожна душа заслуговує на життя, але ж… Треба було ж їх десь подіти, щоб і дістати було неможливо, а не зберігати на шафовій полиці в усіх на виду в банках! Так ще й з наклейкою “Не відкривати, небезпечно!” 

Звичайно ж, з таким написом прям стовідсотково ніхто не відкриє! Рівень безпеки мене просто вбиває своєю критичністю, точніше його відсутністю.

І так, треба робити максимально добрий вигляд наче я не серджуся на цю малу шкоду за те, що вона прибрала до рук цю бомбу уповільненої дії.

– Гей Єво, а ти що тут робиш? – намагалася як можна стриманіше запитати. Вона ж, на моє запитання не відповіла, а лише дала дралу.

– Стій, ти куди!? – я побігла за нею. От же, ж мала шкода тільки попадися і я тобі влаштую! – Ану стій кому сказала! І віддай назад банки з душами, вони небезпечні!

– Ні! – кричить мені – Не ва-дда-м! 

– Та, ти спочатку вимови правильно, а потім вже кричи і забирай! – мене вже почала брати злість і дратувати те, що я зараз бігаю по усьому маєтку за п'ятнадцятиліткою, яка одягнена в одні панталони з майкою.

– Не ді-ста-на-с! – кричить ще раз біжучи до розвилки на другому поверсі.

– ААААААААА!!! – роздратовано верещу як же я вже задовбалася, і відколи вона так добре бігає! – Лайоне, ану йди сюди негайно! – кричу у пустий простір коридорів. І буквально за кілька метрів від мене з’являється Лайон. Я кроком олімпійського спортсмена пробігаю повз нього.

– Лайоне, здвинь стіни так, щоб не було ніяких дверей, чи коридорів! – кидаю йому.

– Що! Але навіщо?

– Лови Єву! В неї зараз всі небезпечні душі! Швидко! Інакше це все будеш розгрібати сам!

Після слів про заборонені душі, його двічі просити не треба було, стіни відразу почали змінюватися, а коридори злилися в одну велику кімнату закриваючи всі шляхи для втечі. І того, у цьому полі бою залишилися лише троє, я, Лайон і мале бісеня з небезпечними цяцьками.

– Єво, ану поверни ці душі вони небезпечні.

– НІ! Не бі-да-м!

– Як вона взагалі їх дістала? – стривожено запитав Лайон.

– Самій би хотілося знати не менше. – я почала підходити ближче – Єво, поверни ці банки на місце, це не іграшки.

– Ні! – кричить ще дужче стискаючи банки що чувся легкий дзенькіт. Добре, спробуємо трохи м’якше, бо так я з нею буду до завтра сперечатися й ганятися.

– Чому саме ти не хочеш їх віддавати? – запитала вже більш спокійніше – Слухай, мені дуже й дуже важливо це знати, бо я відповідаю за ці душі в банках, як і за тебе. Тому, ти можеш мені сказати, для чого ти їх взяла? Обіцяю сваритися не буду.

Єва міцно стиснула губи в тонку лінію, над чимось роздумуючи.

– Во-ні… – вона задумалася – во-ні сту-кать ба-н-ка.

– Ти хочеш сказати, що вони почали себе активно поводити в банці? – вона кивнула. Я поглянула на душі з усіх присутніх активні були лише дві, і я молилася всім кого пам’ятала, щоб це не були саме ті душі про які я думаю. – Але ж, вони зараз спокійні. Можеш показати які саме були найактивніші?

– Це бу-лі о-ці – і вона потягнулася до двох банок з червоними душами. Як тільки вони опинилися в неї в руках, окремо від інших, вони почали сильно метатися банкою… Ні.

– Єво поклади банки негайно! – скрикнула у паніці біжучи до неї, бо саме тоді від сильного коливання душ, ці дві злощасні банки випадають в неї з руки і розбиваються. 

Секунда. І мені в ніс б'є, тяжкий металічний запах крові в перемішку з сирою землею і гнилої плоті. В мене одразу забиває дух від цього запаху, а в роті з’являється жахлива гіркота. Це був запах цих двох душ, душ двох братів убивць.

Затуляю собою Єву від душ, які почали дико метатися кімнатою кидаючи все навколо. Я беру дівчинку за плечі, розвертаю її до себе.

– Єво, слухай мене уважно – вона підіймає на мене свої небесно блакитні очі – нізащо, не випускай з рук ці банки і тим паче не відкривай. Ти зрозуміла?

– Так – тихо відповіла.

– От і чудово, а тепер, тобі час піти звідси. Лайоне, забери звідси Єву до її кімнати, а душі віднеси на місце. 

– Пані Маргарито, а як же ви? Я не можу вас тут залишити з червоними!

– Лайоне, забери Єву! А я з цим розберуся, я ж все-таки темна і повинна вміти керувати душами. То значить і з цими впораюся.

– Але… – почав знову.

– Все! – грубо гаркаю – Ідіть звідси, а потім як усе виконаєш, повернешся.

– Добре, тримайте ось це – він простягає дві такі ж баночки, але порожні – замкніть їх тут – Лайон втомлено видихає і забирає Єву звідси, знову ставлячи глуху стіну замість дверей. 

Ну що Маргарито, тепер ти залишилася сам на сам з душами двох вбивць. Просто чудово! Я намагалася знайти в собі сили сконцентруватися, щоб спіймати цих червоних. З іншими душами я ж якось справлялася! Значить і з цими впораюся! Щоб їм! Поглянула на дві банки в руці, а потім на червоних.