Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

Старкветер. Сентименти, та й годі. Проблема ця надто складна й заплутана, — ти не можеш цього збагнути. Жадна жінка не зможе цього збагнути. Тим-то й проймають вас так сентименти. І цей Нокс також — тільки емоції в голові… Дев’яносто мільйонів душ — Спробуй-но врядувати цими людьми за допомогою емоцій чи абстрактних понять про право й справедливість!

Маргеріт. А якщо відмовитись від права й справедливості, то що ж залишається?

Старкветер. Наш світ — це практичний світ, і ним мають керувати практичні люди — мислездатні, а не недоумки, що голови їм задурено старосвітніми ідеями французьких енциклопедистів та бунтарів.

Маргеріт виказує ознаки нетерплячки, але не через сутичку з батьком — просто їй треба передягтися.

Не забувай, дочко, що твій батько прочитав не менше книжок, аніж будь-який випускник свинопасячого університету. Я теж, як був студент, носився з теоріями вселюдського щастя й справедливості, теж у мріях кохався. Я не знав тоді, яка хитлива, яка непевна й слабка людська плоть. Але з часом я став дорослий. А деякі люди ніколи не стають дорослі. Оце ж і клопіт з Говардом Ноксом. Він ще й досі мрійник, і то небезпечний. (Замовкав на хвильку, а тоді ще дужче стискав тонкі губи). Але тепер уже йому каюк.

Маргеріт. Що ти цим хочеш сказати?

Старкветер. Завтра він має виголосити промову в Конгресі і муситиме дати докази тих тяжких обвинувачень, які висуває проти уряду, проти нас, керманичів багатства, якщо тобі хочеться. Але він не зможе подати жодних доказів і пошиє себе в дурні перед очима в цілої країни. Оце й буде політичний кінець містерові Алі-Бабі та його мріям.

Маргеріт. Це чудові мрії… Коли б більше таких мрійників, ці мрії здійснилися б напевне. Зрештою-бо, тільки мрійники — творці всього на світі і тільки вони не вмирають. І може, ти зрозумієш, що мрійника не так і легко занапастити… Але даруй, тату, я вже не можу сперечатися тут з тобою. Мені треба швидше змінити одяг. (До Конні). Привітай, будь ласка, гостей, моя люба. Я зараз повернуся.

Входить Джуліус Ратленд. Маргеріт іде йому назустріч, тисне руку.

Прошу пробачити мені ласкаво, — я на хвилинку мушу вас залишити.

Ратленд (вітаючись із іншими). Тут, я бачу, родинна нарада.

Маргеріт(ідучи до затильних дверей). Ні; дискусія про мрійників та мрії. Полишаю вас стати в обороні їх замість мене.

Ратленд (уклоняючись). З великою охотою. Мрійники — правдива підпора життя. А втім… про яку мрію тут ішлося? І хто мрійник?

Маргеріт (спинившись на дверях). Мрія — про соціальну справедливість та рівноправність. Мрійник — містер Нокс.

Ратленд настільки стає роздратований, що Маргеріт затримується на порозі і втішено прислухається до його слів.

Ратленд. Отой добродій! Він зневажає й тяжко кривдить церкву — моє покликання. Він…

Конні (перебиваючи). Він каже, що священики обкрадають бога. Пригадую, одного разу він заявив, що був тільки один справжній християнин, та й той загинув на хресті.

Маргеріт. То він цитував Ніцше.

Старкветер (до Ратленда, вдоволено посміхаючись). Дався ж він вам узнаки!

Ратленд (стримуючи лють). Ніцше — богохульник, сер. І кожен, хто читає або цитує Ніцше, — так само богохульник. Лихий то знак для майбутнього Америки, якщо на таку згубливу літературу повелася мода.

Маргеріт (перебивав йому, сміючися). Полишаю оборону їх у ваших руках, шановний панотче. Не забудьте — оборону мрійників та їхніх мрій.

Маргеріт виходить.

Ратленд (хитаючи головою). Не можу я збагнути, що коїться з нинішнім поколінням. Ось ваша дочка, наприклад. Десять років тому вона була мені за ревну й щиру помічницю в усіх наших дрібних доброчинствах.

Старкветер. А тепер вона занедбала доброчинство?

Конні. Її обходять тепер тільки робітничі селища та дитячі садки.

Ратленд (зловісно). Отож такі письменники, як Ніцше, та особи, що його читають, як Нокс, — саме й завинили в усьому.

Входять сенатор Давсет та місіс Давсет. Конні йде їм назустріч; вони вітаються. Ратленд уже знайомий із місіс Давсет, і Конні знайомить його з сенатором Давсетом.

Тим часом Старкветер, не вітаючись із прибульцями, своїм звичаєм переходить праворуч на передню частину кону, сідає в крісло, добуває з внутрішньої кишені піджака тоненького записника і поринає в читання.

Давсет та Ратленд проходять удвох ліворуч і сідають там у глибині; Конні та місіс Давсет улаштовуються за чайним столиком ліворуч. Конні дзвонить по служника.

Місіс Давсет (значливо поглядав на Старкветера й каже, стишивши голос). Це ваш батько, чи не правда? Я так хотіла познайомитися з ним.

Конні (стиха). Він, знаєте, чудний… Він може ні на кого не звертати уваги, підвестися й піти собі, не сказавши навіть «до побачення».

Місіс Давсет (порозуміло). Аякже, розумію, — людина, що вершить такі великі діла… Голова йому повна широких задумів!.. Ваш батько — надзвичайна людина! Чоловік мій каже, що нині він з усіх найвидатніший — могутніший за десяток президентів, англійського короля, німецького кайзера, за всіх гуртом.

Служник вносить чайника. Конні розливає чай. Падають відповідні фрази: «Дві грудочки?» — «Одну, будь ласка». — «Цитрину?» — тощо.

Ратленд та Давсет підходять до столика по чай і тут залишаються. Конні, допитливо глянувши на батька й завагавшись на мить, наливає йому філіжанку чаю і кладе на тарілочку печиво, а тоді передав все це Давсетові, що бере в неї з рук чай із певним острахом.

Конні. Будьте такі ласкаві, передайте це татові, сенаторе.

ПРИМІТКА: До кінця цієї дії Старкветер тримається осібно, немов король, що сидить на троні. Гостей він приймає нарівні з господинею — Маргеріт. Він посилає по тих, хто йому потрібний. Люди приходять і виходять, як він того бажає. Все це справляє враження, — може, воно й несвідомо в нього, — що він усюди перший. Усі визнають його перевагу, і небезпідставно. Тільки Маргеріт аж ніяк його не боїться; а проте й вона дозволяє йому поводитися в її вітальні так, як йому заманеться.

Давсет несе філіжанку з чаєм і тарілочку з печивом через увесь кін до Старкветера. Старкветер спершу не помічає його.

Конні (стежачи за ними). Чай, тату… чи не вип’єш ти філіжанки чаю?

Протягом наступної сцени між Старкветером і Давсетом останній безпорадно тримає в руках чай і печиво, почуваючи себе дуже незручно. У той же час Ратленда частують чаєм за столом; він розмовляє з двома Дамами.

Старкветер (глянув спершу на Конні, потому зазирнув до філіжанки з чаєм. Буркає щось, відмовляючись, а тоді зводить