Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

— Щире кохання нецікаве, — сказав він.

— Що?

— Щире кохання нецікаве, — повторив Роланд. — Як будь-яке сильне зілля, до якого звикаєш. І, як і будь-яке міцне зілля…

Частина третя

СВЯТО ЖНИВ

Розділ I

ПІД МІСЯЦЕМ-МИСЛИВЦЕМ

1

Щире кохання, як і будь-яке сильне зілля, до якого звикаєш, — нудне. Щойно розповідь про зустріч і перші відчуття закінчено, поцілунки швидко набридають, а пестощі — знуджують… усіх, крім людей, що цілуються і пестять одне одного, і барви навколишнього світу набувають для них неймовірної глибини і яскравості, а звуки стають виразнішими. Як і будь-яке міцне зілля, щире кохання цікавить лише тих, хто став його невільниками.

А ще, як і у випадку з будь-яким міцним зіллям, до якого звикаєш, щире кохання небезпечне.

2

Дехто називав Мисливця останнім місяцем літа, дехто — першим місяцем осені. За ким би не була правда, його поява означала зміну життя в баронії. Вітри вже ставали холоднішими і пронизливими, тож рибалки, виходячи в море, вдягали під плащі светри. У великі сади баронії на півночі від Гембрі (а також у менші, що належали Джонові Кройдону, Генрі Вертнеру, Джейкові Байту і понурій, але багатій Корал Торін) вервечкою потяглися збирачі зі своїми дивними перекособоченими драбинами. Слідом за ними їхали кінні вози, навантажені порожніми діжками. Вітер доносив із ферм, де робили сидр (особливо з тієї великої за милю на північ від Будинку-на-набережній) гостро-солодкі пахощі яблук, які пускали під прес. Віддалік од берега Чистого моря дні стояли теплі й погожі. Мисливець на небі ріс, небеса були безхмарні вдень і вночі. Але справжнє тепло літа пішло разом із Торговцем. Останній сінокос скінчили за тиждень — ці покоси завжди були мізерні, і власники ранчо та вільні землевласники лаяли їх, почухуючи потилиці й питаючи себе, чого вони взагалі хвилюються… але березень наступного року міг видатися сльотавим і комори з запасами сіна швидко б спорожніли. Чоловіки, жінки й діти виходили на городи баронії (більші належали власникам ранчо, менші — фригольдерам, а крихітні клапті — мешканцям містечка) в старому одязі, чоботах і широкополих капелюхах. Холоші їхніх штанів були перев’язані біля щиколоток, бо ж у пору Мисливця з пустелі на схід виповзало багато змій і скорпіонів. На той час, коли старий Місяць-Демон починав збільшуватися в розмірах, між стовпами біля «Раю для подорожніх» і крамницею через дорогу вивішували в ряд убитих гримучих змій. Інші заклади прикрашали свої подвір’я приблизно так само, але приз за найбільшу кількість шкур, який вручали на Свято Жнив, чомусь завжди діставався або заїжджому двору, або базару. На полях і городах уздовж рядів стояли кошики для врожаю, який збирали жінки з підв’язаним хустками волоссям і амулетами за пазухою, заговореними на добрі жнива. В кошики складали останні помідори, огірки, останню кукурудзу, пáрі й мінго. Невдовзі, коли дні втратять погожість, а в повітрі вже вчуватиметься наближення осінніх шквалів, мала настати черга гарбузів, гострокоренів і картоплі. В Меджисі починалася пора жнив, і щоночі чіткіше на небі вирізьблювався Мисливець — він натягував свій лук і дивився на схід, через увесь той дивовижний водний обшир, якого ніколи не доводилося бачити жодній людині з Серединного світу.

3

Залежні від сильного наркотика — героїну, чортового зілля, щирого кохання, — як канатоходці, обережно просуваючись линвою свого життя, часто намагаються знайти хистку рівновагу між секретністю та екстазом. Втриматися на линві важко навіть тверезому, а в стані марення це неможливо. Абсолютно неможливо, якщо вже на те.

Роланд і Сюзен жили в маренні, проте усвідомлювали це, отже, принаймні мали слабку перевагу. І приховувати свою таємницю вони могли недовго, щонайдовше до Ярмарку Жнив. А якби Великі мисливці за трунами вийшли з укриття, то все могло розкритися й раніше. Перший хід могли зробити й інші гравці, подумав Роланд, але Джонас і його друзі не впустили б такої нагоди долучитися до дійства. І ця частина стала б для трьох хлопців найнебезпечнішою.

Роланд і Сюзен поводилися обачно — наскільки обачно, наскільки взагалі на це спроможні люди, охоплені шалом. Вони ніколи не зустрічалися на одному й тому самому місці двічі поспіль, ніколи не прокрадалися до місця зустрічі. У Гембрі на вершників ніхто не звертав уваги, а до тих, хто скрадався, якраз придивлялися. Сюзен не вдавалася до допомоги друзів, щоб приховати свої «виїзди» (хоча в неї й були друзі, які могли б зробити їй таку послугу); люди, які потребують алібі, неодмінно щось приховують. Вона відчувала, що тітка Корд дедалі більше непокоїться через її поїздки верхи, особливо вечірні, але поки що вірила у відмовки Сюзен: мовляв, їй треба побути на самоті, поміркувати над своєю обіцянкою і змиритися з відповідальністю. За іронією долі, ці відмовки підказала Сюзен відьма з Коосу.

Вони зустрічалися у вербовому гаю, в кількох покинутих елінгах, що занепадали на північному краю затоки, в хижці пастуха далеко на безлюдному схилі Кооса, в покинутій хатині поселенця, що причаїлася у Поганій Траві. Здебільшого ці місцини були так само огидні, як і ті, в яких наркомани віддаються своїм вадам. Проте Сюзен і Роланд не помічали спорохнявілих стін хижі, чи дірок у стрісі хатини, чи смороду зогнилих неводів у кутках старих просочених вологою елінгів. Вони впивалися своїм коханням, і кожен шрам на обличчі світу лише підкреслював для них його красу.

Двічі, на початку перших двох шалених тижнів, щоб призначати зустрічі, вони користувалися червоним каменем у стіні за павільйоном. А тоді внутрішній голос підказав Роландові, що так чинити не варто. Камінь у стіні годився хіба що для дитячих ігор, але вони з коханою вже не були дітьми. Якби їх викрили, то найлегшим покаранням, якого вони могли сподіватися, стало б вигнання. Думати про найгірше навіть не хотілося. Червоний камінь був надто підозрілим, і залишати під ним записки — навіть не підписані й малозрозумілі — означало наражатися на величезну небезпеку.

Вдатися ж до допомоги Шимі здавалося безпечнішим. Під його постійною нерозважливою усмішкою приховувалися дивовижні глибини… так би мовити, обачності. Роланд довго думав, перш ніж вжити стосовно Шимі це слово. Але воно виявилося точним: здатність зберігати мовчанку, що дозволяла зберегти почуття власної гідності, на відміну від звичайнісіньких хитрощів. Та й взагалі, Шимі був не спроможний удатися