Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бастіян мовчав. Він сподівався, що пан Кореандер, весь побуряковівши від гніву, зараз накинеться на нього з криком: «Злодій! Злочинець!» (чи щось у цьому дусі).
Замість того старий довго і ретельно розкурював люльку і при цьому, примруживши очі, розглядав Бастіяна крізь скельця своїх невеличких кумедних окулярів. Коли люлька нарешті задиміла, він якийсь час зосереджено нею попахкав, а тоді буркнув:
— Ну, то в чім річ? Чого тобі знову?
— Я... — почав Бастіян, затинаючись, — я вкрав у Вас одну книжку. Я хотів би її повернути, але це неможливо. Я її загубив чи, може... У кожному разі, її десь нема.
Пан Кореандер перестав пахкати і вийняв люльку з рота.
— Яку ще книжку? — здивовано спитав він.
— Ту, яку Ви читали, коли я зайшов до Вас минулого разу. Ви пішли в задню кімнату, щоби поговорити по телефону, а книжку залишили на фотелі. Ну, а я взяв її...
— Так, так, — проказав пан Кореандер, прокашлявшись. — Але в мене не пропадала ніяка книжка. Що ж це за книжка така?
— Вона називається «Нескінченна історія»... Ну, вона така, в оправі з шовку кольору міді і відливає металом, коли нею отак порухати... На оправі цієї книги зображені дві гадюки, світла і темна, які кусають одна одну за хвіст. А всередині вона надрукована двома різними кольорами, а ще там на початку кожного розділу — великі й гарно виписані заголовні літери.
— Доволі дивна справа! — промовив пан Кореандер. — річ у тім, що такої книжки в мене ніколи не було. Тому ти і не міг її вкрасти. Чи, може, ти поцупив її деінде?
— Ні-ні, що Ви! Ні! — запевнив його Бастіян. — Ви мали би пам’ятати цю книжку. Він спершу завагався, але потім усе ж таки
сказав:
— Це... Це чарівна книжка. Читаючи її, я і сам потрапив у Нескінченну Історію, але коли повернувся звідти, книжки вже не було.
Пан Кореандер пронизливо дивився на Бастіяна понад скельцями окулярів.
— Ти ж не кепкуєш оце з мене, та?
— Ні, не кепкую, — відповів Бастіян уже мало не з відчаєм в голосі. — Звичайно ж, не кепкую. Те, що я кажу, — правда. Ви мали би це знати!
Пан Кореандер іще з хвилину подумав, а тоді похитав головою.
— Доведеться тобі все пояснити докладніше. Що ж, сідай, хлопче. Прошу!
Люлькою він вказав на крісло навпроти його фотелю. Бастіян сів.
— Ну, а тепер, — сказав пан Кореандер, — тепер розкажи мені, що все це має означати. Але, якщо твоя ласка, — поволі й до ладу, нічого не пропускаючи.
І Бастіян почав розповідати.
Панові Кореандеру він розповідав про свої пригоди не так докладно, як татові, та позаяк той виявляв дедалі більше зацікавлення, випитуючи все нові та нові подробиці, це все одно потривало понад дві години. Хтозна чому, але впродовж усього цього часу, як на диво, їх не потурбував жоден відвідувач.
Коли Бастіян нарешті замовк, пан Кореандер довго мовчки пахкав своєю люлькою. Здавалося, він поринув у глибокі роздуми. Врешті-решт прокашлявся, поправив на носі окуляри, проникливо подивився на Бастіяна, а тоді сказав:
— Мені цілком зрозуміло одне: ти не крав у мене цієї книжки, бо вона не належить ні мені, ні тобі, ні комусь іншому. Якщо я не помиляюся, то й сама ця книжка походить із Фантазії. І хто знає — можливо, саме в цю мить її тримає в руках і читає хтось інший...
— Отже, Ви мені вірите?
— Ясна річ, — відповів пан Кореандер. — У таке повірить кожна розумна людина.
— Відверто кажучи, — зізнався Бастіян, — на таке я навіть не сподівався.
— Є люди, яким не дано потрапити у світ Фантазії. Розумієш? — ніколи в житті. Але є інші, які можуть це зробити, але декотрі залишаються там назавжди. Та є ще інші, вони приходять у світ Фантазії, а тоді повертаються звідти. Так, як ти. І власне такі люди зцілюють обидва світи.
— Ой, — сказав Бастіян, трохи зніяковівши, — це, власне кажучи, зовсім не моя заслуга. Ще трохи — і я б ніколи не повернувся. Якби не Атрею, в цю мить я блукав би Містом Колишніх Королів.
Пан Кореандер кивнув і замислено пахнув люлькою.
— Так, так, — пробурмотів він. — Тобі вельми пощастило, що у Фантазії в тебе є такий друг. Це, бачить Бог, дається далеко не кожному.
— Пане Кореандер, — запитав Бастіян, — а звідки Ви про все це знаєте? Тобто — Ви що, також побували у Фантазії?
— Ясна річ, — кивнув пан Кореандер.
— Але, якщо так, то мусите знати і МІсящівну!
— Так, я знаю Дитинну Царівну, — відказав пан Кореандер. — Щоправда, я знаю її не під цим іменем. Але це не має значення.
— У такому разі, Ви мусите знати і цю книжку! — вигукнув Бастіян. — Значить, і Ви читали Нескінченну Історію!
Пан Кореандер похитав головою,
— Кожна справжня історія є Нескінченною Історією.
Він провів поглядом по стелажах, які сягали аж до стелі, згори донизу вщерть напхані книжками найрізноманітнішої форми і розміру, тоді кінцем люльки показав Бастіянові на книжки і продовжив:
— У світ Фантазії, хлопче, існує безліч дверей. І безліч таких чарівних книжок. Багато людей цього навіть не помічають. Насправді все залежить від того, в чиїх руках опиниться така книжка.
— У такому разі Нескінченна Історія — для кожного інша?
— Саме це я і маю на увазі, — підтвердив пан Кореандер. — До того ж, це не тільки книжки, є ще й інші можливості потрапити
у світ Фантазії і повернутися звідти. Ти ще сам колись у цьому пересвідчишся.
— Ви так думаєте? — спитав Бастіян, сповнений надії. — Але тоді я мусив би знову зустрітися з Місяцівною, а мені казали, що кожен зустрічається з нею лише один-єдиний раз.
Пан Кореандер нахилився до нього і дуже тихо проговорив:
— Дозволь, щоби я, старий і досвідчений мандрівець Фантазією, сказав тобі, хлопче, надзвичайно важливу річ! Це таємниця, якої в самій Фантазії ніхто не знає. Коли ти гарненько поміркуєш, то й сам збагнеш, чому воно так є. До Місяцівни ти не можеш потрапити вдруге — це правда. Доки вона — Місяцівна. Та якщо ти зумієш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.