Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 236
Перейти на сторінку:
Харламом, чи не щодня.

— І що? Головне — що ви завагітніли. Ви ж мріяли про це. І ось це сталося. Бог забирає, і бог дає.

— Я не хочу народити харламівського виблядка, — тихо сказала вона.

— Що?

— Я назавжди запам’ятала його погляд убивці. І я не хочу побачити цей погляд у власної дитини. Я позбавлюся її.

— Це гріх, — тихо сказав я.

— Гріх — народжувати вбивць.

— Ніхто не народжується вбивцею! Анюто, в мене така робота, я стикався з найбільшими мерзотниками світу цього. Я бачив найбрудніших покидьків людства. Я знаю, про що кажу. Так-от, ніхто не народжується вбивцею чи мерзотником. Ніхто, чуєте! Дитина народжується безневинним янголом. Убивцею чи ще кимось вона робиться згодом. Її роблять. Батьки, товариші, люди, які оточують.

— То Харлам ні в чому не винен? Його зробили таким кривавим чудовиськом, яким він став?

— Коли він народився, він не був чудовиськом. І батько його не був, і дитина його не буде. Анюто, повірте мені, злочинність не передається кров’ю.

— Тоді звідки беруться злодії? Звідки беруться вбивці і кати?

— З відсутності любові.

— Іване Карповичу, ви говорите, наче провінційний піп!

— Я говорю так, як думаю, Анюто. Діти за батьків не відповідають. І дивитиметься на вас дитина, а не батько.

— У злих собак народжуються злі собачата! Якщо батько був убивцею, то й дитина буде!

— Маячня, Анюто! Мій батько був негідником. Мерзотником. Він мав гроші та зв’язки, купував собі молоденьких дівчат, а потім кидав їх напризволяще. Знаєте, як живеться на селі дівчині, яка приносить у подолі дитину? Знаєте, що їй доводиться витерпіти? Мій батько знав. Але йому було начхати. Він робив те, що хотів, і ні про що інше не думав. Я теж мусив бути таким, чи ні? Я не янгол, Анюто, я людей убивав. Багато крові на моїх руках, але ніхто не дорікне мені, що я ображав слабких чи робив боляче безсилим. Я не став таким, як мій батько. І я не вважаю того чоловіка моїм батьком. Буває так, що у дитини немає батька. От у мене не було. Я виріс таким, як є, і на мені не лежала чужа печать, мене не штовхала чиясь кров!

— Ви просто дуже добрий, Іване Карповичу. Занадто добрий. У теперішні часи так не можна. Добрим тут не місце.

— Добрим завжди є місце.

— Ви просто не бачили того Харлама, ви...

— Анюто, повірте, я бачив дещо страшніше. У це важко повірити, але бачив. Та я залишив його в минулому. Не треба носити з собою страх і ненависть. Беріть із собою доброту і любов. Так краще.

— Іване Карповичу, ви як дитина!

— Я трохи пожив і дещо бачив. Кажу, як є. Кажу щиро. А вже вам вирішувати, дослухатися до моїх слів чи ні.

Ми трохи помовчали.

— У мене контракт, який забороняє народжувати, — нарешті сказала Анюта.

— Думаю, з контрактом я допоможу.

— Пан Бенціон не любить втрачати гроші.

— Крік заробить на цьому.

— Як?

— Я знаю як, за це не хвилюйтеся.

— Але... — Анюта затнулася, думала. — Розумієте, я не хочу залишати сцену.

— Розумію. Так само розумію, що виносити і народити важко. Але повірте, коли у вас буде дитина, все зміниться. Ви ж хотіли її. Не вигадуйте дурниць і не поспішайте. Подумайте, прислухайтеся до свого серця.

— Я боюся, що не любитиму дитину. Через батька, через те, що доведеться покинути сцену.

— Анюто, тієї миті, коли ви візьмете свою дитину на руки, ви полюбите її раз і назавжди. Так сталося зі мною, і так стається з усіма. Ви забудете про все, у вас буде тільки любов. Це я кажу, бо знаю. Я сам тримав дитину на руках. Нічого кращого бути не може. Я не люблю давати поради тим, хто про це не просить. Але вам, Анюто, я пораду дам. Виносіть, народіть і любіть.

Я підвівся.

— Піду подихаю свіжим повітрям.

Вийшов у тамбур. Не любив когось учити, бо був людиною простою, але бачив, що Анюта може помилитися, і хотів допомогти їй. Чесно хотів. І випити хотілося. Оці події в Царицині були занадто криваві. Як і ті, в Одесі. І в Єлисаветграді не кращі. Усюди кров, трупи, вбивства, люди-звірі. От як це мені було зображати? Мене ж видавці просили писати про щось смішне, легке, наче бульбашки шампанського. А тут густа кров, що швидко чорніла. Ні про що тут було писати. Вигадувати я не любив і не міг. Як можна вигадувати? Коли історії немає, звідкіля їй узятися? Граф Осика-Маєвський — той вигадував залюбки. Останнє, що я про нього чув, — потрапив він до шпиталю після поранення на фронті. Там здибався з якимись диваками, що проповідували голодування як спосіб вдосконалення, і втік, перетворившись на дезертира. Тепер десь переховувався. За чутками — в маєтку якогось дивного пана за Сеймом. Мені не писав.

Я ще

1 ... 115 116 117 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"