Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Тихий Дін 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий Дін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий Дін" автора Михайло Шолохов. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 132
Перейти на сторінку:
й мамо, — писав Петро в листі, поміченому датою від 20 серпня. — Сповіщаю вас, що наш Грицько мало не віддав богові душу, а тепер, хвалити бога, живий і здоровий, чого і вам бажаємо від господа бога, здоров'я та щастя. Під містом Кам'янка-Струмілове був їхній полк у бою, і під час атаки бачили козаки з його чоти, що зрубав його палашем угорський гусарин, і Григорій.упав з коня, а далі нічого не було нам відомо. І хоч як я питав у них, нічого не могли вони розказати. Згодом уже дізнався я від Михася Кошового, — приїздив Михась до нашого полку для зв'язку,— що пролежав Григорій до ночі, а вночі опритомнів і поповз. І повз він за зорями, дорогу визначаючи, і натрапив на пораненого нашого офіцера. Був цей офіцер поранений — підполковник драгунського полку, і поранило його набоєм у живіт та ноги. Григорій узяв його і проволік на собі шість верстов. А за це вийшла йому відзнака — георгієвський хрест і в' молодші урядники попромований Грицько. Он як! Поранений Грицько зовсім легко, стругнув його неприятель палашем по голові, шкіру стесав; а впав він з коня і умлів. Тепер він у лавах,— казав Михась. Ви вибачайте, що так написано. Пишу на сідлі, і дуже хитає".

В другому листі просив Петро прислати йому сушні з "рідних дінських своїх садків", і просив не забувати, писати частіш, там же лаяв він Григорія за те, що за словами козаків, погано Грицько доглядає коня, а йому, Петрові, досадно, бо кінь гнідий його, Петрів, власний і кревний; прохав батька від себе написати Григорієві.

"Я йому доводив вже через козаків, що коли він не доглядатиме коня, як свого, то зустрінемось і я йому пику мазкою вмию, хоч він і хрестовий кавалер тепер"

— писав Петро.

Далі йшли незчисленні поклони, і від пом'ятих, змочених дощем рядків листа відчутно віяло гірким сумом. Не солодко, видно, і Петрові давалася служба.

Шкода було дивитись на Пантелея Прокоповича, приголомшеного радістю. Він, зграбаставши обидва листи, ходив з ними по хуторі, ловив письменних і "примушував читати,— ні, не для себе, а радістю пізньою хвалився старий перед усім хутором.

— Ага! Бач, як Грицько мій? А? — підносив він сторч копитасту долоню, коли читач, спотикаючись по складах, доходив до того місця, де Петро описував подвиг Григорія, що на собі проволік шість. верстов пораненого підполковника.

— Перший хрест на весь хутір має, — пишався старий і, ревниво відбираючи листи, ховав їх у підшивку м'ятого кашкета, йшов далі, шукаючи іншого письмака.

Сам Сергій Платонович, побачивши його у вікно крамниці, вийшов, скидаючи кашкета.

— Зайди но, Прокоповичу.

Він тиснув старому руку своєю м'ясистою білою рукою, говорив:

— Ну, вітаю, вітаю... Кхм... Таким сином пишатись треба, а ви його відпоминали. Читав про його подвиг у газетах.

— І в газетах прописано? — давився Пантелей Прокопович сухою спазмою.

— 'Є повідомлення, читав, читав.

Сергій Платонович сам дістав з полиці три чвертки найкращого турецького тютюну, не важачи насипав у мішечок дорогих цукерків і, передаючи все це Пантелеєві Прокоповичу, сказав:

— Посилатимеш Григорієві Пантелеевичу посилку, надішли від мене" поклін і оце.

— Бо-ж-же мій! Честь то Грицькові яка!.. Весь хутір про нього гомонить!.. Дожив я!.. — шепотів старий, сходячи з приступок Мохівської крамниці. Він висякався рукавом чекменя, розчавив лоскотливу сльозу, подумав: "Старію, видно. Слабкий на сльозу став... Ех, Пантелею, Пантелею, куди життя розтринькав? Мов з кременю був раніше, з баржі лантухи по вісім пудів таскав, а тепер? Підкосив мене Грицько трошки..."

Він закульгав вулицею, притискуючи до грудей торбинку з цукерками і знову думки його, мов чайка над болотом, вилися навколо Григорія, наверталися на пам'ять слова з листа Петрового.

Отоді й зустрівся йому сват Коршунов. Він перший озвався до Пантелея Прокоповича.

— Ей, свате, зажди но!

Вони не бачились з дня оголошення війни. З того часу, як пішов Григорій з дому, зайшли в них стосунки не то щоб ворожі, а холодно-натягнуті. Мирон Григорович злостився на Наталку, бо вона принижується перед Григорієм, сподівається від нього милостині. І його, Мирона Григоровича, примушує переживати таке саме приниження.

"Сука блудлива, — в родинному колі лаяв він Наталку, —-жила б удома в батька, а то ач, пішла до свекрів, солодший їхній хліб там. Через неї, дурну, і батькові доводиться сорому приймати, перед людьми в сірка ©чей позичати".

Мирон Григорович близенько підійшов до свата, сунув ластату руку, зігнуту човником.

— Здоров був, свате.

— Доброго здоров'я.

— 'Ти з покупкою чи що?

Пантелей Прокопович, відставляючи праву вільну руку, заперечно махнув головою.

— Це, свате, ероєві нашому подарунки. Сергій Платонович, благодар, про його єройство вичитав у газетах і дарує йому цукерків і легкого тютюну. "Пошли, — каже, — своєму єроєві від мене поклін і подарунки, хай він і надалі так само і відзначається"; Аж сльоза його пройняла, розумієш, свате? —г нестримно хвалився Пантелей Прокопович і пильно дивився в сватове обличчя, намагаючись вгадати справлене вражіння.

Під білявими повіками свата збігались світлові тіні, вони й робили його спущений погляд глузливо-усмішливим.

1 ... 115 116 117 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий Дін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий Дін"